Неконтрольована агресія

Вітаннячка!
У мене останні місяці почалися жорсткі проблеми із агресією. У зв\'язку із деякими травматичними для мене ситуаціями, я почала наскільки тільки можливо пригнічувати свої емоції. Під таку вибірку потрапили печаль, гнів. Іноді навіть радість. На мій подив, контролювати себе було досить-таки легко. Одна моя частина неначе розірвати всіх і себе хотіла, а іншій просто було байдуже. Я так і робила: запевняла, що в дійсності мені однаково. Ну, так раніше було. Десь парочку років підряд.
Однак зараз уявний бар\'єр, що стримує мою дурість, відчувається недопустимо тонким. Тиждень тому я налетіла на свого брата і побила його. Хоча брешу, на жаль, я уступаю йому в силі, тож радше це була бійка, а не побиття. Та в той момент мені було байдуже на все, окрім задоволення жадоби змусити добряче його поплатитися. Він сказав слова, які зачепили мою честь і гідність, а ще серце.
Спершу я зуміла стриматися, але була на межі, тож поспішила розповісти мамі. Щоб вона трохи розрядила обстановку. Проте вона, коли почула, як сильно мені хочеться побити брата, сказала, щоб я діяла. Я тоді була сама не своя, провокація спрацювала. В якийсь момент і душити його почала, почервоніння більше дня трималося.
Аутоагресія погіршилася. Я завдаю собі все більше фізичного болю, стримуватися просто не можу більше. Мені здається, неначе будь-якої миті я здатна накинутися на матір, батька, та кого завгодно. При тому через істинні дрібниці.
А робити я з ними хочу до жаху страшні речі. Ножем різати, рубати, топити, душити, кусати.
Може важливим буде додати, що з дитинства вдома панувала агресія, а я змалку щиро і із завзяттям ненавиділа свого батька. Матір також часто змушує хотіти скрутити їй шию.
Як мені заспокоїтися в такі моменти? Бо ніби себе навіть не до кінця усвідомлюю, коли таке відбувається. А буває це кожного дня, часто кілька разів.
І чи серйозний цей стан в принципі? Чи просто безглуздо переживати через це?