Question

17-10-2024

Добрий день! У мене жалюгідне життя. Завжди було таким. Колись давно я доходила до тієї точки, що розуміла, що не хочу більше жити. Мені не хотілося жити, але мені й було страшно померти. Одного дня я вирішила, що буду жити, щоб побачити, що мене чекає в майбутньому, можливо, щось зміниться, і мені буде краще. Потім я вирішила, що потрібно жити, тому що варто побачити нові серії своїх улюблених серіалів(мене це заспокоїло і у мене зʼявився якийсь сенс, щоб жити далі).
Але нічого не змінилося. Я не можу більше жити від очікування виходу серій, які більше не приносять задоволення, я не можу жити очікуючи вихідні, які все одно закінчуються, або жити очікуючи якоїсь події.
Вночі я лягаю спати з думкою, що мені страшно засинати, я не хочу щоб снились кошмари, в голову лізуть неприємні думки. Я не хочу працювати на цій роботі, за яку мені не так багато платять і я знову почуваюся жалюгідною. Я хочу звільнитися, але боюсь. Не можу нікому це розповісти, бо знаю, що мама мене не підтримає, а подрузі мені соромно розповідати свої переживання.
Вчора у мене була зустріч з психотерапевтом, тому що я хотіла допомогти собі. Але я не впевнена, що вийде, і думка про те, що мені знову потрібно буде жити від однієї зустрічі до іншої мене пригнічує.
Мене нічого зараз не цікавить, мені нічого не хочеться і я не розумію навіщо мені жити далі. Я розумію, що нічого в мене краще не буде. Мені не допоможуть і я собі теж не допоможу. Мені не хочеться жити, але знову ж таки страшно померти, і через це я відчуваю себе ще більш жалюгідно.

Вопрос от: Іра; Возраст: 22

понравился вопрос?

Чтобы спросить или ответить, авторизируйтесь или пройдите регистрацию!

Автор вопроса не разрешил его обсуждение. Запрет касается советов от неспециалистов. Открытые для комментирования вопросы - тут.

Наши психологи

Катерина Вовк
(Київ)

Олександра Соколова
(Дніпро)

Похожие онлайн консультации

17-07-2024 Булімія та кп. Неможу більше так жити

Answer 1 · 2024-10-17 16:03:44

Іра, вітаю!

На жаль нічого не зміниться, якщо ви не змінитесь. Співчуваю вам, проте призиваю вас до конструктивності. Ви чекаєте щоб щось змінилось, розрадилось само по собі, а при цьому самі переповнені відчаєм, страхом, безсиллям, зневірою… А все це - цілі пласти почуттів та історій, які не пройдуть самі по собі, бо це як прибирання в занедбаному будинку, де треба розчищати себе, приводити до тями.

Роботу з психологом треба продовжувати і витримувати свої страхи, ділячись з спеціалістом своїми тривогами. Вам треба внутрішній ресурс для зрушень, він напрацьовується в роботі з психологом і з часом ви зможете більше ніж зараз. Вам потрібно зараз прожити свій відчай і оплакати свої не можу, це допоможе вам відштовхнутися для подальших змін. Тобто потрібно просто витримати і спустити свої важкопереносимі почуття, які вас пожирають і душать. Коли ви почнете розділяти своє життя з психологом, вам стане краще і це буде теж не просто, але ви будете не одні🙏

Дуже прикро, що ви самі собі не цікаві, але ж ви цілий космос, який досліджувати і досліджувати… Ви навіть не знаєте своїх можливостей і зараз самі від себе відмовляєтесь і закопуєте себе у своїй зневірі(( Нащо ви з собою так?

Я не можу більше так жити