Я не можу більше так жити

Добрий день! У мене жалюгідне життя. Завжди було таким. Колись давно я доходила до тієї точки, що розуміла, що не хочу більше жити. Мені не хотілося жити, але мені й було страшно померти. Одного дня я вирішила, що буду жити, щоб побачити, що мене чекає в майбутньому, можливо, щось зміниться, і мені буде краще. Потім я вирішила, що потрібно жити, тому що варто побачити нові серії своїх улюблених серіалів(мене це заспокоїло і у мене зʼявився якийсь сенс, щоб жити далі).
Але нічого не змінилося. Я не можу більше жити від очікування виходу серій, які більше не приносять задоволення, я не можу жити очікуючи вихідні, які все одно закінчуються, або жити очікуючи якоїсь події.
Вночі я лягаю спати з думкою, що мені страшно засинати, я не хочу щоб снились кошмари, в голову лізуть неприємні думки. Я не хочу працювати на цій роботі, за яку мені не так багато платять і я знову почуваюся жалюгідною. Я хочу звільнитися, але боюсь. Не можу нікому це розповісти, бо знаю, що мама мене не підтримає, а подрузі мені соромно розповідати свої переживання.
Вчора у мене була зустріч з психотерапевтом, тому що я хотіла допомогти собі. Але я не впевнена, що вийде, і думка про те, що мені знову потрібно буде жити від однієї зустрічі до іншої мене пригнічує.
Мене нічого зараз не цікавить, мені нічого не хочеться і я не розумію навіщо мені жити далі. Я розумію, що нічого в мене краще не буде. Мені не допоможуть і я собі теж не допоможу. Мені не хочеться жити, але знову ж таки страшно померти, і через це я відчуваю себе ще більш жалюгідно.