Важкий розрив

Доброго дня! Почну спочатку. Зустрічались з хлопцем майже 3 роки. Перших 2 роки все було ідеально, ми не сварились, я не нервувалась, хотілось бачитись, бути разом. Потім я пішла працювати. Було важко морально, але мене всі підтримували і він в тому ж числі. Все було добре, але згодом помітила, що нервує інколи його поведінка, що я не особливо скучаю за ним (не бачились по тижню, а рінше кожного дня) не так прагну зучтрічей, обіймів і т. д. Це ставалось періодично. Він і сам помітив, що кожну зустріч я по іншому до нього ставлюсь. Останній місяць-півтора нічого не змінювалась. Я чекала, що щось зміниться в моїй голові, бо по суті причин, щоб відносини руйнувались не було,
але я все більше віддалялась . Він чудово ставився до мене, ніколи не ображав, не зраджував і завжди прислухався. Мене довго мучили ці думки, чому так, чому я така. Одного дня він запитав, що не так і я не витримала та розповіла усе як є. Розійшлись без сварок та скандалів. Я довго плакала. Через 4 дні він позвонив. Вирішили зійтись. Але він не витримав моєї холодності, а я в свою чергу не могла силоміць бути ніжною та чуттєвою і ми знову розійшлись. Зараз я в роздумах, не розумію, що сталось, що мені робити. Він хороший хлопець, боюсь, що до мене ніколи ніхто не буде ставитись як він, що буду жаліти. Хотіла б виправити ситуацію, але не знаю як і чи взагалі це можливо, і чи варто. Ще й всі навколо постійно говорять, що будеш жаліти, більше такого не знайдеш,
що ідеально ні в кого не буває. Це мої перші відносини. Порадьте будь ласка.