Погане відношення до матері

Шановні психологи, хочу звернути увагу чому чоловіча думка. Тому що маю 2 старших сестер, і на найстаршу матір орієнтується як на авторитета. Сестра уже 21 рок заміжня має двох дочку і внучку. Матір завжди каже: спитай у старшої сестри.

Батько ж зрізує усі амбіції: тобі машина не треба, залишиться моя, на хату сестры не претендують(хоча це не так).

А я боюся цієї роботи в селі, я уже знищив тут свою спину. Немає бажання жити зі старими батьками.

Я віддав своїй освіті в кращому технічному виші, 5 з половиною років життя. І після закінчення злякався залишитися по направленню на підпримстві в Київській області. Після того життя стало ще більш не стерпним. Дорікання матері. Що знайомі краще реалізувалися. Що вона не може покласти на мене свою надію.

Життя мене емоційно роздавило. Бажання зустрічають настанови батька що звучать в голові. Відчуваю себе жалюгідно і принизливо.
28 років, а таке відчуття, що освіта залишила в мені відбиток хіміка яке не дає реалізуватися в інших сферах. Я просто не завжди витягую ту роботу на яку хочу.

І на кожному кроці мене зустрічають сумніви і страхи.

Було, що я пропадав в сумнівні компанії. Втрачав з
людьми яким довірявся зароблені гроші. Але це до 2018 року. Після того я змінив відношення до грошей. Прочитав десятки книг з психології.
І ці знання з книг, дозволили мені ще більш критично ставитися до слів людей, ситуацій, звичних речей.

А на підсумок скажу, що страхи заволоділи моїм життям. Страх осуду від ближніх, страх довірити я малознайомій людині, страх втратити те що важко заробляв.

А я ж знаю, що людина має чогось бажати. Проте знаю, що бажання мають ціну(багато історій наслухався, та і сам багато чого відчув на своїй шкурі).

Просто от хочеться близькості з дівчиною. І у мене були відносини. Проте вона почала підозрювати що я щось не розказую. А ці мої проблеми з минулого. Травма, лікування, борги, засіли в головах близьких і моїй. Відносини з дівчиною почали руйнуватися коли я сказав, що лікую я і приймаю таблетки. Сестра намікаєш, що з моїм діагнозом я не маю права на відносини.
З батьками коли ж виясняю відносини, вони одразу починають психологічно тиснути: ти п'єш таблетки?

А в мене просто страх, щоб друзі не дізналися про мої минулі проблеми. Так часто хочеться щоб усі забули як це було в минулому і саме головне, щоб я собі пробачив помилки. І так хочеться бути щасливим. Без соціального тиску.

Я хочу зрозуміти свої дійсні потреби, щоб вони не викликали внутрішнього спротиву. Бо постійно виникає напруження в ногах(як прочитав, це бажання втекти від дійсності).

Є речі, життєві, яких хочеться. Це любові, поваги, особливо самоповаги, особистої цінності.

Я готовий спілкуватися по електронній пошті. Готовий описувати свої страхи. Аби мені давали поради як не бути зажатим, і жити теперішнім.