Соціум

Доброго дня, Olena.

У мене останнім часом таке відчуття, що сил немає взагалі таке враження як вигоріла емоційно взагалі.

А у Вас є час на себе, чоловік Вам допомагає у вихованні дітей?

Я дуже хвилююсь за дітей у всьому.

Ви взагалі вважаєте себе тривожною людиною? Ваші батьки були також тривожними? Як Ви реагуєте, коли синочок падає?

це те, що мені дуже не комфортно в соціумі.

Так було завжди, чи це сталося після якихось змін чи подій? У Вас є друзі?

Добрий день Олена!
Те що Ви маєте все не відміняє, що з деяких причин Ви можете почуватися погано. Оскільки це негативно впливає на якість життя, а також на Ваше спілкування з дітьми, адже Ваша тривога впливає і на них, було б добре звернутися за допомогою і зрозуміти причини Вашої тривоги і страхів. З народженням дітей на жінку лягає дуже велике навантаження, в тому числі психологічне, яке потребує ревізії власних давно забутих переживань, змін. Іноді це вдається краще,а іноді якісь моменти можуть блокувати цей процес.

На себе час, ну один раз в місяць приділяю собі 2-3 год і йду в салон, це все.

Не дивно, що Ви емоційно вигоріли, адже Ви маєте приділяти собі час хоча б 2-3 год на день. Крім цього, які у Вас ще є соц. ролі окрім "мами"? Ви думали про варіант "няні"?

ще його як пів року не було вдома був у відрядженні важко було дуже.

Припускаю, що це також повпливало на Ваш теперішній стан, адже виснаження накопилося.

Вважаю, себе тривожною. Мама моя думаю була також тривожна, можливо менше ніж я, але все ж...

Якщо говорити про тривожність - то це запит на довготривлу індивідуальну психотерапію, адже мова йде про особистісні зміни.

Коли синок падає, мені як стискає все в середині, трусить ззовні це не видно, але відчувається, ну важко це описати. І в цей момент у мене панічне таке ой чи ай і все зжало моментально.

Помітно, що замість того, щоб емпатійно співчувати, Ви ідентифікуєте себе з сином і не контейнеруєте його почуття, а перепроживаєте їх. Так, це виснажливо і для Вас і для сина. Спершу необхідно розвинути Вашу емоційну грамотність.

На жаль, в режимі переписки будь-які рекомендації будуть неефективними, рекомендую Вам обрати спеціаліста і співпрацювати з ним індивідуально.

Ответ отредактирован автором 27-05-2021 11:39:53

Доброго дня Олено! Жіноча психіка взагалі дуже чуттєва, вразлива, ранима. І жінці властиве жити життям близьких людей, особливо своїх дітей. те ж саме стосується соціуму. Коли жінка довгий час перебуває у межах певного окресленого місця, їй потім потрібні додаткові зусилля, щоб почати міняти місця перебування. Але аж поки все не стає "занадто"! Ви правильно відслідкували певні зв'язки Вас та особливості психіки Вашої мами "Вважаю, себе тривожною. Мама моя думаю була також тривожна, можливо менше ніж я, але все ж...". Тобто, ця проблема не є тільки Вашої, судячи з того, що Ви пишете, схильність передалася генетично Вам від мами і за певних умов, загострилася. Підвищена тривожність з'являється тоді, коли у людини дуже обмежені внутрішні ресурси, немає внутрішньої опори, і у Вашому випадку, надмірна, практично хвороблива, прив'язаність до дітей. Тому Ви правильно пишете, що почуваєте себе "сил немає взагалі таке враження як вигоріла емоційно взагалі". І це дійсно так! Адже Ви не можете розслабитися ні на мить і весь час знаходитеся у напрузі. Є таке поняття, як "внутрішня сборка". Якщо центр уваги виставлено неправильно, тобто немає чіткої картини світу, відбуваються "перекоси" у сприйнятті того, що відбувається. Що ж стосовно страху вийти на вулицю "Стосовно соціуму, то було і раніше, але зараз більше проявляється"- це вже певний рівень психо-соматики. У Вас немає внутрішніх сил долати стресові ситуації, адже вихід на вулицю - це і є маленький стрес, бо ми ніколи не знаємо, що на нас там очікує. І Ви рефлекторно захищаєте себе від найменшого стресу, зберігаючи і так вже до скону виснажену тривожністю психіку. Тобто, одна проблема витікає з іншої. І щоб вирішити одну, потрібно спершу вирішити іншу...