Складні взаємовідносини з батьком. Я втомилася

Сьогодні він подзвонив мені і протягом 15 хвилин казав, що я не самостійна і нічого не можу. В основному, сваримося через безпорядок вдома. Я можу не помітити, що щось знаходиться не на місці. Однак в основному я це помічаю, просто в мені прокидається лінь і банальне небажання щось робити. Я вже думала про це, і висновки, до яких я дійшла - вигорання. Я втомилася вчитись і втомилася робити щось, тож, коли я помічаю безлад у кімнаті, я просто не можу змусити себе встати і прибрати.
Тато працював все моє життя у іншому місті, я виховувалася у бабусі та дідуся. На сьогоднішній момент у нього непоганий кар\'єрний ріст, і все б нічого, якби в 17 років він не вирішив, що самий час мене виховувати.
Тато каже, що я ні на що не здатна, вказує на те, що йому не подобається те, як я вдягаюсь, вказує на мою неохайність, а іноді річ може зайти навіть за мою гігієну, через що я почуваю себе ніяково, як мінімум. Він не кричить спочатку, просто вказує на те, що я зробила не так (або не зробила), і я це розумію, однак мені не вистачає сили волі і бажання це прибрати. Останнім часом хочеться постійно сидіти в соцмережах і відгородитися від реальності (до речі, тато часто засуджує мене за те, що я асоціальна і не маю друзів, і мене, як людину, яка боїться бути все життя наодинці, це зачіпає). Не любить, коли я його обманюю, хоча іноді я просто боюсь казати йому правду, однак коли я кажу йому правду, він часто мені не вірить, аргументуючи це тим, що я часто йому брешу, і він більше не може мені довіряти. Часто вигадую причини, щоб залишитися в гуртожитку/бабусі з дідусем і не їхати до нього, що йому не подобається. Він вважає, що виховання бабусі і дідуся жахливе, хоча я думаю, що вони виховали мене, в цілому, достойною людиною, і в моїх вадах вони точно не винні. Боюся вечора, тому що він завжди повертається додому ввечері. Стараюся його не турбувати, сидячи в своїй кімнаті.
На мої слова про те, що я почуваю себе його підлеглою, а не донькою, він не реагує, як і не реагує на мої прохання бути спокійнішим. Вважає, що в вихованні все робить правильно, хоча, якщо брати модель кнута і пряника, то він дає мені лише кнут. Думає, що матеріального забезпечення з його боку мені достатньо, хоча нічого матеріального я від нього ніколи не хотіла - лише батьківської любові. Часто помічаю взаємовідносини в других сім\'ях, які кардинально відрізняються наших, і від цього дуже боляче.
Знову-таки: я розумію, що я неідеальна. Розумію, що часто давлю на жалість, не виконую його доручень, однак я втомилася. Втомилася від почуття страху, коли він мене кличе до себе, втомилася корити себе за те, що нічого не роблю, втомилася ненавидіти себе за зовнішність і вчинки. Останнім часом закрадаються думки про те, що без мене усім було б легше.