7 років я працювала за спеціальністю (до слова я гуманітарій). Нещодавно вирішили з чоловіком, що будемо емігрувати до Канади. Але навряд чи моя нинішня професія буде там високо оплачуватись і цінуватись. Тож ми з чоловіком вирішили, що поки ми в Україні я піду на курси, на освоєння нової, більш оплачуваної і популярної професії в ІТ-сфері, яка буде цінуватись за кордоном. І от, я вже закінчила двоє курсів, отримала знання, але ще досі не впевнена у собі. Мені здається що я, яка по життю гуманітарій, просто не здатна працювати в більш технічній спеціальності. І от коли я вже відсилаю свої резюме на вакансії, я водночас хвилююсь про те, що мені не телефонують або відмовляють, і водночас в мені панує дуже великий страх, що мені все таки зателефонують і я просто, як то кажуть, облажаюсь. Як бути? Як перебороти цей страх? Адже гадаю, що постійна установка в моєму мозку, про те що в мене нічого не вийде, навпаки заважає мені досягнути свою ціль..
Нравится: 1 из 1
Что означают эти оценки?
Оценки вопросов
Пользователи могут голосовать за понравившиеся вопросы. Лучшие вопросы мы размещаем в специальной секции сайта.
Вы можете проголосовать за вопрос, если он чем-то вам понравился. Может быть, интересная тема, или хорошо описана проблема, или вы считаете, что ответы психологов на поставленный вопрос полезно было бы почитать многим другим людям.
Если вы голосуете за какой-то вопрос, то ссылка на него позже может быть отображена на вашей личной страничке, в секции "Понравились вопросы". Ваши негативные оценки нигде отображены не будут.
У психологов на личных страничках понравившиеся им вопросы отображены не будут.
Доброго дня, Інно Іванівно!
Скоріше так, аніж ні. Моя біда заключається в тому, що немає такої професії, яка б мені сильно подобалась. Є така, на яку я можу вивчитись і працювати, але щоб сильно прикипіти душею - ні.
Доброго дня, Nata! Це перший Ваш досвід у зміні чогось важливого? Як Ви реагуєте на критику? Можете більш детально пояснити, що означає для Вас " облажатися"?
Доброго дня, Вікторія!
Так, це дійсно для мене перша, така дуже важлива зміна.
До критики насправді відношусь дуже гостро. Іноді після жорсткої критики в мене можуть опуститись руки або взагалі зникає бажання. Конструктивно сприймати критику я, нажаль, ще не навчилась.
У даній ситуації облажатись для мене, це коли щось запитують - а я цього не знаю. Хоча в принципі я розумію, що всього на світі знати неможливо, але я дуже боюсь зізнатись у тому, що я чогось не знаю. Для мене це рівнозначно "провалу".
Дополнение от автора вопроса·
Інно Іванівно, напевно більше все таки негативу. Я завжди стараюсь мислити позитивно, але водночас і готую себе до негативу, щоб потім сприйняти ситуацію більш легко. Моя зміна професії пов'язана не тільки з майбутнім переїздом, а і в тому, щоб допомогти моїм батькам жити краще, ніж зараз. Хочеться аби в мене була можливість звозити маму в санаторій, допомогти їм з житлом. А для цього всього потрібні не маленькі кошти, які необхідно заробити. Нажаль, моя посада не надавала такі можливості.
7 років я працювала за спеціальністю (до слова я гуманітарій). Нещодавно вирішили з чоловіком, що будемо емігрувати до Канади. Але навряд чи моя нинішня професія буде там високо оплачуватись і цінуватись.
А почему Вы решили, что у Вас не получится? Вы пока еще не пробовали. Уверенность приходит с опытом от маленьких шагов. У Вас уже был успешный опыт работы, на который Вы можете опираться. Если Вы работали как гуманитарий, то это не значит, что у Вас не нет способностей и к другим направлениям. Это вполне нормально, что Вы ищите работу, которая будет более востребована на рынке. труда
Те, як ми реагуємо на критику і те, чого ми очікуємо під час змін у житті залежить від того , чого більше було в нашому дитинстві- підтримки і віри , що у нас все вийде, або критики. І з цим \" багажем\" ми йдемо у доросле життя. З Ваших відповідей видно, що Ви добре розумієте як ТРЕБА почуватись, але почуття не йдуть за думками, нібито вони конфліктують. Якщо є можливість, зверніться до психолога. Психолог допоже у вирішенні цього конфлікту.
Доброго вечора Ната! Одразу привертає до себе увагу одна Ваша фраза "я дуже боюсь зізнатись у тому, що я чогось не знаю. Для мене це рівнозначно "провалу". Сам по собі страх відіграє досить позитивну роль. Адже застерігає нас від необдуманих вчинків, але... стає важким тягарем, якщо стає перебільшеним.... Думаю Ваш страх набагато глибший за зміну професії і якимось чином пов'язаний з Вашим дитинством...Як до Вас ставилися батьки? Чому невдача чи помилка для Вас рівнозначна провалу?
Доброго вечора, Алла Григорівна!
Можливо моє дитинство з цим і пов'язано. Його важко було назвати щасливим, оскільки в тата завжди були проблеми з алкоголем, а мама старалась віддавати любов за двох. Я знаю як їй важко і як вона старалась витягти мене і старшого брата, вивчити. Тому я завжди старалась досягати всього самостійно. Боялась в мами брати гроші, коли вона давала, бо знала як тяжко вони їй даються. Можливо саме тому я не даю собі право на помилку і саме через це так сприймаю критику.
Якщо десь я помиляюсь - для мене це зайвий привід сказати собі, що я ні на що не здатна, що всі мої зусилля марні, якщо я чогось не знаю. І свої помилки я потім можу часто згадувати, від чого стає соромно. Хоча я знаю, що це нормально помилятись, але як каже моя подруга "Ти вічно себе за щось гризеш". Навіть незнаю як це змінити..
Ольга, тут скоріше за все справа не в маминих очікуваннях, скільки у своїй внутрішній установці, що в мене немає права на помилку, оскільки я маю бути підтримкою і опорою для мами. А якщо я часто помиляюсь це означає що я не можу бути цією опорою.. Якось так.
Вам нужно быть опорой прежде всего для себя, а не для другого взрослого человека. Ошибки могут быть , потому что это часть жизни и важно научиться их принимать и решать
Доброго ранку Ната! Так, Ви абсолютно праві щодо установок. І справа саме в них, так як і були мої перші припущення. Щоб їх змінити, потрібна повна трансформація Ваших дитячих поведінкових моделей, які сформувалися під впливом батьківських... Окрім того, я б звернула увагу на те, що "коріння" може бути ще глибше. Адже у Вашої мами прослідковується така собі "жертовність" по відношенню до батька. Тобто, в наявності схема "жертва-тиран", яка поки що у Вас виявляється у формі надмірної відповідальності і страху помилитися або схибити...
Дополнение от автора вопроса·
Так, моя мама завжди була в ролі жертви, ще з дитинства. Скільки б я не просила її розлучитись з батьком і переїхати, вона завжди приводила в аргумент слова, що вона прожила з ним 30 років і не може його кинути. Я намагалась їй допомогти, але вона сама мене відштовхує. Мені залишається лиш завжди бути напоготові і в потрібну мить надати їй підтримку. Це і є моя мета - стати людиною, яка ЗМОЖЕ допомогти своїй мамі у скрутну хвилину.
Дополнение от автора вопроса·
Ольга, дякую Вам. Буду вчитись сприймати ці помилки нормально)
Любити та поважати своїх батьків, підтримувати у важкі хвилини, то обов'язок кожної дитини. Але... Мені не хочеться Вас засмучувати, та як на мене, Ваша мета абсолютно хибна "Це і є моя мета - стати людиною, яка ЗМОЖЕ допомогти своїй мамі у скрутну хвилину." Допомогти можна лише тому, хто сам хоче змінити щось у своєму житті - це перше. А друге, Ви самі, неусвідомлюючи цього, повторюєте свою маму у плані "жертовності". І тепер між Вами та Вашою мамою складаєьться все та ж схема "жертва- тиран". Де "жертава" - це Ви, а Ваша "безпомічна" мама - "тиран" по відношенню до Вас. Коли люди живуть у шлюбі, вони "дзеркалять" один одного. Тобто, знущатися можна лише над тим, хто насправді цього внутрішньо бажає. І тепер постає, на мою думку, питання перед Вами, якого життя Ви прагнете для себе? Ви хочете повторювати поведінковий сценарій своїх батьків чи все ж маєте право на власне життя і свій власний вибір? Свій вибір, до речі, Ваша мама вже зробила... І вона має на це право... Чи не намагаєтеся Ви керувати чужим життям, при чому у той момент, коли не можете "дати раду" власному?
Мені завжди здавалось, що жити своїм життям - це прояв егоїзму. Іноді я відчуваю свою провину за те, що я щаслива наразі у своїх стосунках, в той час як моя мама там страждає (хоча це і її вибір). І ця моя жертовність іноді мене вбиває, адже я готова допомогти будь кому, але тільки не собі. Навіть зараз, сидячи без роботи, я не можу дозволити собі купувати щось за кошти чоловіка, оскільки я сама на себе не заробляю на даний момент. Мені соромно, що я доросла жінка, яка на даний період свого життя не можу себе забезпечити. Можливо тому я і боюсь помилятись, оскільки для мене це зайвий привіт себе у чомусь докорити?
Ви пишете "Можливо тому я і боюсь помилятись, оскільки для мене це зайвий привіт себе у чомусь докорити?" І думаю, що Ваші здогадки є також правдою, у тому числі... "Навіть зараз, сидячи без роботи, я не можу дозволити собі купувати щось за кошти чоловіка, оскільки я сама на себе не заробляю на даний момент. Мені соромно, що я доросла жінка, яка на даний період свого життя не можу себе забезпечити". Як на мене, у Вас в дитинстві під впливом життя батьків, сформувалося абсолютно викривлене бачення не тільки себе як жінки, а і стосунків чоловіка та дружини загалом... До тих пір, поки повністю не трансформуються разом із психологом батьківські поведінкові моделі поведінки, нічого окрім страхів, паніки, невдоволення та внутрішньої невпевненості, на превеликий жаль, навряд чи можна очікувати... І тим паче, не допоможуть найкращі поради. Бо можна спробувати проконтролювати себе у якійсь одній передбачуваній ситуації... Але там де ситуація неочікувана ( а таких ситуацій набагато більше у житті) ми реагуємо рефлекторно. Тобто, відповідно установкам та поведінковим моделям закладеним в дитинстві...
