Що робити коли вдарила чоловіка і відчула полегшення чому так що відбувається?

мені здається що якщо я таки піду тимчасово пожити окремо від чоловіка то мені сподобається що ніхто мене не «довбе» не кричить і т.д

Чесно кажучи, мені теж так здається, тому що, коли ви з чоловіком живете разом, відбувається оце:

я вибухнула і штовхнула чоловіка він звісно мене я знову його і так разів зо 5 , після цього ще пару матюків

І паралельно з відселенням (бажано, разом з дітьми) - відвідати психотерапевта, щоб зрозуміти, що у Вашій родині насправді відбувається і що Ви хочете з цим вдіяти далі.

Добрый день!
Чувствуется, что у вас есть опасение -

якщо я таки піду тимчасово пожити окремо від чоловіка то мені сподобається

И в тоже время желание

порозумітись

Потому что у вас есть любовь -

Я люблю чоловіка і він мене

На какой вопрос вы хотите получить ответ?
Какая помощь психолога вас интересует?

Добрий день! Відбувається те, що ви довго стримували свою злість, намагаючись бути гарною дружино. Я так зрозуміла, що виражату свою агресію у вашій сімї може тільки ваш чоловік, а ви повинні мовчати та виконувати, терпіти образи. Це цілком нормально, що ви відчули полегшення. Ви відреагували емоцію, котру дуже довго накоплювали.Емоції виникають як реакція на те, що були порушені ваши потреби у безпеці, повазі чи ін. Інша справа, що ви відреагували соціально неприємлим способом. Тут ви самі порушили особисті кордони вашого чоловіка. Наш організм так працює, що емоцію ми не можемо відмінити, і не повинні, але можемо навчитися правильно її виражати. В дитинстві нажаль нас ніхто не навчає, тому що батьки самі не знають як це робити. Щоб знати як, потрібно десь навчитись. Бити людей не можна, тому що агресія народжує агресію. Можна побити подушку, спортивну грушу, тощо. Дати вихід гормонам, а потім, коли ви вже будете в спокійному стані, піти до чоловіка та сказати, що вам не подобається в стосунках. Алгорітм такий.

Добрий день! Ви вдарили чоловіка і відчули полегшення і переживаєте про те, що відбувається, чому це у вас полегшення. Насправді це нормально відчути задоволення і полегшення від того, що ви себе захистили. Ви правда можете самі себе захистити і, схоже, саме зараз про це починаєте дізнаватися.
Що стосується відносин у вашій сімʼї, то я би рекомендували звернутись до сімейного психолога, або психотерапевта, щоб подивитись на те, що відбувається зі сторони. Бо коли ми знаходимось у середині ситуації у нас звужене бачення і ми захоплені почуттями і емоціями. А з психологом, або психотерапевтом, сторонньою людиною вам буде легше розібратись у ваших стосунках, очікуваннях і т.ін.
З повагою, Олена Мороз

Доброго дня!
Сімейне житття можно порівняти з живим організмом, який має особливості адаптації до світу, динаміку, дорослішання. І як будь який організм, сім'я проходить через кризові моменти життя,без них ніяк. Як на мене, то набагато гірше для сім'ї відсутність емоцій та цікавості один до одного. Можливо, на данний момент ви неможете побудувати діалог між собою, але намагаєтесь доторкнутися один до одного хоча б агресією. Є здогадка,так як немає достатньої інформації для впевненості в цьому, що вам потрібна активна підтримка і тепло чоловіка(звідки і йде агресія). А може в середині сидить ще й образа, яку важко витягнути.
Спробуйте зрозуміти, що ви б хотіли отримати від нього. Яку підтримку вам хочеться відчути з його сторони. Можливо його крик - це також про не сказане, потребу і контакт і підтримки. В кризові сімейні часи, те що колись працювала вже немає такого ефекту та дії. Ви можете зростати, як сім'я і потребувати нових видів взаємодії, нових способів проведення часу разом + додаткових сімейні традицій. Спробуйте робити паузу і казати чоловіку, що ви відчуваєте, коли він так кричить. Подумайте разом, як ви можете в побуті ділити обов'язки. Можливо він по троху зможе проводити час зі старшою дитиною. Просто книгу почитати, а ви відпочинете чи подасте данні лічильника (переключитесь на щось інше, знаю-це може бути важко і здається неможливим). Тому згадайте чому ви разом, яка цінність для вас в цих відносинах. Розмовляйте і діліться своїми почуттями. Вірю, що у вас все вийде!

Доброго дня!

ЩО РОБИТИ КОЛИ ВДАРИЛА ЧОЛОВІКА І ВІДЧУЛА ПОЛЕГШЕННЯ ЧОМУ ТАК ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ?

Найкраще, коли пошук відповіді на питання ЩО РОБИТИ, починається з усвідомлення реальності. Згодні?
Тому давайте спробуємо відтворити картину відносин, Вашого емоційного стану і розставимо акценти.

Перше. Ви зазначили

Вже досить тривалий час після кожної сварки з чоловіком хочу переїхати геть…щоб відпочити від його постійних претензій , взагалі не суттєвих як на мене, дрібниці побуту

Досить тривалий час - це скільки? Питання важливе, адже воно пов'язано з таким же тривалим у часі бажанням переїхати геть, яке відкладали і відкладали через терпіння і можливі сподівання на те, що чоловік припинить дорікати. Однак цього не сталося. А вийшло навпаки - пристрасті запалали не жартівливі. Образи, лайка, штовханина, агресія і так далі.

Другий аспект. Припустимо

щоб відпочити від його постійних претензій

вам вдасться відпочити. Та чи зміниться щось кардинально у ставленні чоловіка до Вас? Ви в це вірите?
До речі, дієвим варіантом для пари дійти порозуміння і налагодити більш відкритий діалог є співпраця з сімейним психологом. Однак успіх можливий виключно за спільного бажання обох партнерів.

Третій момент.

я вибухнула і штовхнула чоловіка

На Вашу думку, дружина як жива людина має ПРАВО на захист себе? А Ви особисто?
З приводу цього пропоную замислитись ось над чим. Якби не терпіли той тривалий час нарікання чоловіка, а вирішили одразу розібратись по суті у його ставленні до Вас, у розподілі хатніх обов'язків, то дійло б до штовханини чи ні?

Ще одне цікаве питання. Які почуття утримували в собі увесь час, терплячи його докори? Що змушувало не відкриватись емоціями, вимовляти прохання? Можливо, страх, ніби він неправильно Вас зрозуміє?

Сімʼ я ми ніби хороша , разом 13 років

Ключове у Вашому визначенні слово "ніби."
Насправді ж, ознаки справжнього стану речей ось які:

пишу саме виховую бо чоловік практично не цякавиться і не займається розвитком старшого сина все звісив на мене,і це мене страшно гнівить теж

досить тривалий час після кожної сварки з чоловіком хочу переїхати геть…щоб відпочити від його постійних претензій

сьогодні взагалі чоловік почав сваритись і кричати

але не можемо порозумітись

у відповідь звісно ж отримала в 10-кратному розмірі в особистому зверненні

Як бачите, чимало непорозумінь, викривлених уявлень і конфліктних точок. Звідси висновок - на часі перезавантаження стосунків.

Ви штовхнули чоловіка і відчули задоволення.
Отже всередині Вас були накопичені певні емоції, які не мали змоги вийти.
От вони й вийшли.
Також були ваші незадоволені потреби , наприклад потреба у тому, щоб чоловік перестав дорікати.
Частково ця потреба була задоволена, адже Ви відштовхнули-продемонстрували свої кордони, які не дозволяєте порушувати.

Ваша родина потребує певної корекції стосунків, за умови, що кожен з вас дійсно хоче продовжити стосунки.

Ви пишете, що вважаєте родину свою хорошою, але що це означає для Вас?
З того, що Ви описали-чоловік не дає Вам підтримки і допомоги в такому складному процесі, як виховання дитини з особливими потребами.
Але ж він мав би бути вашою опорою та підтримкою, якщо ви родина.
В чому проявляється ваше "ми разом "?
Це хіба "разом "?
Звісно, Вам важко, часом "хочеться втекти"- але втеча тут не врятує, оскільки втекти без аналізу того, що відбувається, це втекти зі всіма проблемами .

Важливо розібратися, як так склалося, що замість того, щоб чути один одного, допомагати, Ви з чоловіком боретесь за те, чиї проблеми важливіші. Потім знайти нові способи порозумітися та формувати стосунки, основані на повазі один до одного, та до самих себе.
Звісно, все це має сенс тільки за умови бажання кожного бути разом і заради цього змінюватись.

Так, розумію Вас. Насправді, ми проводимо себе в таких ситуаціях фактично автоматично і у той спосіб, який звичний для нас.
Маленька дитина не знає як правильно комунікувати з оточуючими, тому вчиться несвідомо спілкуватися з людьми так, як роблять її батьки.
Їх спосіб спілкування для неї стає певною поведінковою моделлю, якою вона і користується потім автоматично в дорослому житті.
От Ви пишете "Я постійно замовчую
тому що мені краще змовчати шо не було ще більшого скандалу я терпіти не
можу сварки ну це для мене прям відро лайна..."
Тому складається враження, що схожі сценарії зі сварками вже були колись у Вашому житті. І це залишилося дуже глибоким відбитком на рівні почуттів: "мовчи, інакше буде ще гірше, і далі буде лише потік от того самого лайна...", якого Ви так намагаєтеся уникнути... Насправді, дуже схоже на дитячу травму, коли дитина або у такий спосіб намагається захистити себе, адже, ще не має сил давати відсіч... або так само поводив себе хтось з батьків - мовчав і терпів до останнього... І для дитини це стало безумовним прикладом поведінки...
Як на мене, проблема глибша, ніж Вам здається, і сягає "корінням" в дитинство.
Адже, нам тільки здається, що все залежить від того, як ми поводимо себе зараз. Насправді, і так, і ні... В Ваших стосунках з чоловіком дуже багато залежності. Адже, мовчимо до останнього ми лише тоді, коли підсвідомо дуже боїмося залишитися самі, дуже залежні від гарного ставлення до нас... Чи не так само, боїться маленька дитина і тому мовчить, аби тільки бути "гарною дівчинкою" і батьки, нарешті, звернули на неї увагу, і їй далі хоча б трохи любові?
Які стосунки були між батьками? Як вони ставилися до Вас?