Це кінець чи вже давно кінець?

Di, доброго часу доби!
Співчуваю, Ви описали жахливі обставини в яких живете..

я не можу зрозуміти чи стосунки давно закінчилися

Якщо побиття для Вас не є свідченням закінчення стосунків, то що має статися, щоб Ви це усвідомили?

Я завжди за збереження сім'ї. Але не кожну сім'ю треба зберігати.
Сім'я – це місце, де безпечно та добре.
І образи з побоями погано вписуються у цю картину.
Про таку сім'ю Ви мріяли?
Але проблема полягає ще й у тому. що психічну травму отримуєте не лише Ви. а й Ваша дитина
Ви думаєте, що Ваш чоловік зміниться?
Подумайте, яке майбутнє чекає на Вас і Вашу дитину?
Що Вас утримує в цьому шлюбі?
Успішні. розумні чоловіки ніколи не знущаються з своїх дружин.

Відредаговано автором 15-06-2024 01:05:09

Доброго дня!
Як на мене, це пекло, а не стосунки.
І якщо жінка з дитинства бачила гармонію між батьками, вона не те що не допустить до такого, вона просто за такого чоловіка не вийде заміж.
З того, що Ви написали, стає зрозумілим, що Ви знаходитеся у психо-емоційній залежності від чоловіка. А це такий стан, коли приймати правильні рішення дуже складно. Бо це стан "жертви", якій постійно або соромно сказати правду, або почуває себе постійно винною за те, чого не робила
"Саме головне що мені соромно про це
розповісти матері, соромно щоб хтось
дізнався про ці речі. Він каже що я сама винна, хоча я не п'ю, не гуляю, також звинувачує мене в тому що я на роботу беру їжу, і що можу поспати вдень після нічного чергування, я почуваюся винною, почуваюся нікчемною... сама винна"
Ви пишете, що соромно сказати матері... Соромно за що? За те, що чоловік-аб'юзер і знущається над Вами, і по факту, Вашою дитиною? Що він алкоголік, деградант та насильник? Що від Вашої покори та невміння себе відстояти, ще сильніше почуває себе безпокараним?
Він доросла людина і повинен нести відповідальність за свої дії. Тоді, як Ви - також доросла людина і маєте повне право захищати себе та свою дитину.
Як на мене, найбільша проблема в тому, що Ви навіть не відчуваєте, що так не можна дозволяти до себе ставитися. А так буває тоді, коли з дитинства не бачили нормального ставлення до себе від батьків, або ж нормальних стосунків між батьками.
Я б Вам порадила все робити паралельно. І шукати, куди піти з дитиною, і почати працювати з психологом. Бо сама Ви навряд чи впораєтеся, найперше, зі своїм почуттям сорому та провини.