Доброго дня.
Не обов*язково мати діагноз в карті, щоб вімічати, що почуваєтесь не добре, щось йде не так, як хотілось і якісь місця і цінності у Вашому житті - не правильно розташовані. А Ви пройшли складний, дуже складний шлях із власним тілом. Це саме по собі має значення, навіть без діагнозів.
Звісно, я не можу ставити Вам діагноз, але це однозначне РХП, а якого типу - це вже деталізація, залежно від компенсуючої поведінки. Якщо Вам важливо розуміти саме наявність, а тип РХП можна знову продіагностувати. Проте, чи то розлад чи то порушення харчової поведінки - це важкий, і дуже потребуючий уваги та турботи стан. Роботи з психіатром чи терапевтом, в ідеалі з двома. Але Ви це і так знаєте.
Дуже свідомим, розумним та виваженим видається Ваше ставлення до РХП, питань мами та свого стану, це дуже багато коштує, насправді. І Ви можете цінувати і хвалити себе за це.
цитата:
але згадую як була щаслива коли психіатр сказала мені про булімію. може, це попросту бажання бути 'не такою, як всі'?
- а Ви відчували тоді, що раді бути не такою як всі чи те, що розумієте і маєти утвердження, що "не придумали собі труднощів на рівному місці"??
Доволі часто, люди які страждають і самостійно справляються із розладами різного спектру, але які не є діагностованими - стикаються іхз сумнівами, стигматизацією, критикою, що це просто перебільшення і т.д. Або страхом що не розуміють свого стану. І тоді діагноз - стає полегшенням та проясненням.
цитата:
а ще, є думка про те, що це могло передатися від батьків. мама постійно худне, тато переїдає.
- Ви можете мати рацію, адже часто порушення харчової поведінки є наслідком особливого обходження з їжею вдома, наділення чи зняття з неї символічних значень, обміну, цінності, і т.д. В кожного по різному.
Чи проходите наразі підтримуючу терапію? Чи відчуваєте потребу в ній?