Публічний сором

Доброго ранку!
Відгукнулась Ваша історія. Людина має право обстоювати свої права(!) І поділяю Ваші думки та наміри, а також спроби.
Ви питаєте,

Як пропрацювати почуття сорому, публічного осуду і гострого бажання справедливості?

По-перше, потрібно розібратись з певними ілюзіями стосовно того, що будь-які Ваші зусилля обов'язково увінчаються успіхом.

По-друге, подивитись на почуття сорому як намагання відмовитись від себе такої, як Ви є (!) Це про несприйняття себе.

І, по-треттє, свідомо нарощувати впевненість в собі, поєднуючи її з розвитком навичок переконливого, а коли потрібно - то й конфліктного спілкування. Щодо останнього, вважаю, допоможе ознайомлення з практикою психологічного айкідо. Джерел на цю тему достатньо.

Абсолютно не адекватні коментарі захисту «зараз війна, паркує де хоче» і «я також так паркуюсь з іншого краю будинку».

Ховати за якимись важкими подіями власну ницість було завжди притаманно людям. Так що не дивуйтесь. Навпаки - знаходьте впливові аргументи на кшталт того, що війна-війною, але вона не виправдовує чиєсь нахабство, жлобство та не має перетворювати людину у тварину.

Тепер є відчуття «я не можу жити далі в цьому домі, бо опозорилась» і все таке.

Рухатись потрібно як раз у протилежний бік - не опускати голову долу, дивитись прямо в очі і спину тримати прямо. Вважайте ту подію тренуванням з набуття корисного досвіду.

Мене душить почуття сорому за ситуацію, що ніхто не підтримав.

Це, виходить, сором не за себе, а за оточуючих. Так оточуючих потрібно навертати на свою сторону, формувати спільноту однодумців, створювати привітний для порядних людей і водночас вимогливий для інших простір.

Як пропрацювати почуття сорому, публічного осуду і гострого бажання справедливості?

Вважаю, що буде доречно узяти кілька консультацій психолога, аби краще розібратись у Вашому почутті самоцінності і способах реалізації бажань/потреб.