Я відсторонююсь від подруги, я розчарувалась в подрузі, що зі мною? І чому так?

Ситуація така, що я не розумію своїх почуттів до подруги, нібито я не розумію себе і своєї реакції. Мені здається, я неправильно реагую на її стосунки з хлопцем, тому що мені не хочеться ділити увагу подруги з іншими людьми. І коли у них була сварка я підтримувала подругу, але не вірила, що вони будуть разом і у них все налагодиться. Я розумію, що це максимально неправильно з мого боку. Але я їй нічого не говорила про те, що кидай його, він тобі не потрібен. Я намагалася їй допомогти розібратися в собі. Сплатила їй сеанс у психолога. Я завжди намагаюся їй допомогти. Але я відчуваю якусь провину за те, що я намагаюся допомогти, коли мене не просили. Але вона мені дуже вдячна за ту підтримку в період непорозуміння її з хлопцем. Я хочу проводити з нею більше часу, ми дружимо на відстані і мені завжди важко їй надати якусь допомогу або якось її підтримати, навіть якщо це щось банальне. Я почуваюся безпорадною. Я дуже часто катаюся до неї до Вінниці тільки тому, що боюся втратити цей зв\'язок який ми зловили нещодавно. Те, що ми ось так відкрито можемо обговорити все. Я дуже прив\'язалася до неї, я її можу ревнувати, я помічаю її найменші дії вчинки, слова в мій бік. Все близько підношу до серця. Були образи які я їй не говорила бо боялася її засмутити. А вона думала, що я їй все розповідаю. Вчора я дуже хотіла з нею обговорити це. І сказала дослівно: я розчарувалася в тобі, хоч ні не в тобі. У нашому спілкуванні чи дружбі. Вона хотіла знати більше інформації, але мені було так важко їй розповісти. Я просто боялася її реакції. Не хотіла втратити наше спілкування, її ставлення до мене. Ось швидше за все я прив\'язана до її ставлення до мене. У тому плані, що вона закриває мої базові потреби у коханні, ласці, турботі, підтримці. Тому я готова заради неї на все. Я була готова переїхати до Вінниці, але я зрозуміла, що це не найкращий варіант і це тільки все погіршить, а саме мій моральний стан. Я буквально залежить від неї. У період коли ми з нею перестали спілкуватися, я намагалася знайти її ставлення до мене в інших людях, і прив\'язувалася до тих, хто був схожий у плані спілкування, турботи, кохання, ласки. Мені цього не вистачало з дитинства, тому я прошу і шукаю це в інших людях. Моментами мені здавалося що я проживаю її життя разом з нею, тому що забила на себе, просто їздила постійно до неї, робила їй різні подарунки, піднімала настрій чим тільки могла на відстані, щоб підтримати її, коли їй було сумно. Майже вся моя зарплата йде на поїздки до неї чи на якісь подарунки їй. Я її люблю та ціную. Я не хочу втрачати такої дружби з нею. Ми тільки-но відкрилися один одному. Я дуже переживаю, що після вчорашньої нашої розмови про це все вона засмутиться і наше спілкування не буде колишнім. Я вчора в неї запитала ти помітила, що щось змінилося? Я мала на увазі у нашому спілкуванні. Але вона сказала що я стала якоюсь дивною останнім часом. Це тому, що я почала віддалятися від усіх і її в тому числі. Потім коли вона намагалася з мене хоч щось видавити в плані цієї ситуації якісь образи і що я відчуваю, я не могла нормально відповідати. Повторююсь я боюся образити людину, я не знала як це сформулювати. Але вчора мені хотілося поговорити про це тому я і сказала що зловила розчарування у нашому спілкуванні або в нашій дружбі. Я і її можу зрозуміти їй прикро плюс я ще до ладу нічого не можу пояснити. Її бісить те, що я постійно мовчу в такі моменти і не кажу їй все.