Хлопцю байдуже на мої сльози

Зустрічаємось вже півтора роки, живемо разом. В стосунках все добре, розуміємо одне одного, проводимо разом час, сварок практично немає, тільки дрібні непорозуміння і то рідко.
Я дуже емоційна людина, мене може образити дрібниця, я емпат і в принципі тривожник, завжди за все переживаю і тисячу разів обдумую, хлопець ж навпаки - спокійний. Але цей спокій іноді мене максимально дивує і здається повною байдужістю. Він спокійно реагує у стресових або навіть небезпечних ситуаціях, на емоції своєї мами, проблеми його рідних і тд.
Це також стосується і мене. Коли я дуже сумую через щось, або емоційно реагую на наші непорозуміння також сльозами, чи плачу через якісь свої проблеми він просто не реагує. Він може спокійно мити посуду в іншій кімнаті, поки я захлинаюсь сльозами в сусідній кімнаті, лягати спати, займатись своїми справами чи просто сидіти біля мене і дивитись байдужими очима і нічого не казати чи навіть обійняти. Через це я відчуваю себе некоханою, непотрібною і покинутою в такі моменти. Виходить, коли все добре - він поруч, коли не дуже - я одна.
Я говорила йому про це, адже мене це дуже турбує в ображає. Він сказав, що він така людина, що не вміє підтримати та проявляти емоції і йому про це говорять всі - і родині, і друзі. По його словам в такі моменти він не знає що робити, що говорити і як мене заспокоїти. А іноді і не вважає причиною сліз важливою. Буває таке, що він старається обговорювати проблему через яку я плачу навіть не заспокоївши і не обійнявши, я ж на емоціях не здатна на діалог. Він каже що буде старатись якось інакше реагувати і мене підтримати, але чесно мені не зрозуміла така його реакція. Невже тобі байдуже і тобі не болить коли коханій людині погано? Хіба підтримка в такий момент не йде від щирого серця?
Помимо такого його характеру в нього дуже складна психологічно робота. Він працює в морзі, відповідно бачив дуже багато всього жахливого, що мені навіть складно уявити. Він займається нещасними випадками, вбивствами, самогубствами, дтп і тд. Він дуже любить свою роботу і постійно вдосконалюється, пишається що на весь район він такий один.
Але така робота впливає на його характер і психіку, він і сам каже, що через роботу всі емоції притупились і він не відчуває їх так як інші.
На початку стосунків від нього було більше підтримки, старань і уваги. Я не відчувала байдужості ніколи, тому я не можу сказати що робота суттєво повпливала, адже там він працює вже давно.
Що нам робити? Як дійти компромісу і який вихід з такої ситуації?