Що зі мною не так?

Мені 22, скоро 23. Я надто соромлюся себе, без друзів, без роботи. Вступаю на другу вище освіту. Дуже боюсь думати що там будуть нові одногрупники. Не вмію знайомитись але дуже хочу собі хоча б 1 людину щоб спілкуватися, гуляти і просто щоб хоч хтось мого віку у мене був щоб поговорити. Але я не можу навіть уявити цього. Я сиджу вдома і мені ок, нудно так, деколи депресивно, але небезпек і тривог немає тому ок. Але вічно так продовжуватися не може, тому власне я і вступаю знову, тепер в іншому місті. Дуже хвилююся, в голові дуже багато «а що як..» батьки кажуть бути собою і старатися підтримувати розмову, а я не можу, я занадто багато думаю про те як виглядаю з боку щоб бути собою. Чи хотіла б я дружити з такою людиною як я? Так, якщо тільки коли я не соромлюсь, я собі подобаюсь.
У мене колись була подруга. Зараз вона переїхала і ми не спілкуємось, але досі підписані одне на одного. Вона вже вийшла заміж і подорожує, схудла. Я чесно скажу я заздрю. Бо у мене ніколи не було хлопця навіть. Здається у всіх мого віку вже все було, а у мене ні. Я досі люблю серіал який любила у підлітковому віці, зараз виходить спінофф і я досі дивлюсь і фанатію. Багато речей є від яких я фанатію. Чи це ознака дитячості? Якщо треба рухатися далі, то я не можу, бо надто люблю деякі речі, типу музики, книг, вигаданих всесвітів, футболу. Але я не помішана на них, я здатна підтримувати і інші теми.
Я ніби відстаю. Що зі мною не так? Як мені стати нормальною?