Доброго дня, вже роки чотири мене турбує проблема занадто низької самооцінки і я чесно, не знаю що з цим робити. Завжди у всьому я ставлю себе на останнє місце, це стосується як і зовнішності, так і вмінь / досягнень. Мені стало вже настільки дивно чути думку про себе ж від інших людей з високою чи може нормально самооцінкою, я просто не розумію як можна сказати собі ж "я себе люблю, я найкраща, я заслуговую на комфорт і краще". І ця проблема наразі турбує мене у дуже багатьох сферах - субʼєктивна оцінка своїх досягнень в мене завжди низька, що є проблемою в школі та й в майбутньому при налаштуванні на роботу. Я не витримую навіть найменшої конкуренції - бо завжди здається, нібито всі мають право доводити свою перевагу над іншими в будь чому, а я ні, бо мені нічим. Спілкуючись з іншими людьми мені соромно говорити за себе, не тому що не хочу, а бо здається, що забагато говорю про себе, навіть коли то одна ситуація з життя((. Я граю на гітарі, співаю, малюю, займаюся в театрі - і єдине через що я там залишаюсь це те, що мені це подобається трохи більше мого сорому за мою ж діяльність. Але якщо гру на гитарі, малюнки я можу не викладати в спільний доступ, так з театром зовсім інша справа. Наша студія раптом отримала великі охоплення через нашу виставу, що значить ще більше людей нас побачать, а це велика відповідальність, з чого випливає що режисер буде жорсткіше до нас ставитися. І єдине що мені говорить режисер так те, що "Все добре, але єдине що може зіпсувати все - це ваша невпевненість, яку видно". Мені взагалі не подобається моя гра, хоч грати подобається, режисера влаштовує, але стоячи на сцені мені завжди здається що я настільки неліпо виглядаю, що якби глядачі мали щось чим в мене кинути - вони б то й зробити. Передивлятися вистави я не можу, бо якщо я побачу себе на відео - з дому місяць не вийду. Вибачте що настільки розтягнула питання, але я чесно не знаю що з цим робити і це мені дуже заважає в повсякденному життя.
Что означают эти оценки?
Оценки вопросов
Пользователи могут голосовать за понравившиеся вопросы. Лучшие вопросы мы размещаем в специальной секции сайта.
Вы можете проголосовать за вопрос, если он чем-то вам понравился. Может быть, интересная тема, или хорошо описана проблема, или вы считаете, что ответы психологов на поставленный вопрос полезно было бы почитать многим другим людям.
Если вы голосуете за какой-то вопрос, то ссылка на него позже может быть отображена на вашей личной страничке, в секции "Понравились вопросы". Ваши негативные оценки нигде отображены не будут.
У психологов на личных страничках понравившиеся им вопросы отображены не будут.
Доброго вечора, Ви вибачаєтесь, але, навпаки, це чудово, що Ви більш ширше описали проблему, з якою Вам доводиться жити. Хоча Вам важко, часом, дається участь в театральній діяльності, через сором'язливість, та насправді - це і є доволі сильна робота для вирішення проблем із самооцінкою. Ви молодець, не залишайте театр, тому що це непросто чудове і цікаве захоплення, але й тому, що Вам це просто необхідно!
Ну і звичайно, зайве згадувати, індивідуальна робота з психологом - Ви й самі це розумієте, тому і звернулись по допомогу
Вітаю. Знаєте, у вашому запиті вже є відповідь -"мені завжди здається".
Вам здається, що ви виглядаєте неліпо, що ваші досягнення недостатньо хороші, що інші мають більше права на успіх, ніж ви.
Проблема, схоже, не в тому, що у вас немає чим пишатися. Проблема в тому, як ви інтерпретуєте себе та власний досвід.
Ситуація з театром дуже показова. Ви отримуєте позитивний зворотний зв’язок від режисера, але ваша власна оцінка настільки сувора, що цей факт майже не впливає на ваше ставлення до себе. Саме тут може бути ключ до розуміння того, як працює ваша самооцінка.
Як перший крок спробуйте зробити одну просту річ. Коли починається самокритика, вставляйте перед своєю думкою ваши слова -мені здається.
Не "я виглядаю неліпо, а "мені здається, що я виглядаю неліпо"
Ви починаєте помічати, що ваша думка про себе це ще не факт.
Дуже прикро, що вже такий тривалий час Ваш погляд на себе такий знецінюючий та змушує Вас з критикою та соромом бачити себе та свою діяльність. Це важко, і особливо важким видається у поєднанні із такими творчими сферами.
Навіть Ваші останній слова в повідомленні - а чому Ви гадаєте, що Ваше повідомлення "розтягнуте"?? З яких критеріїв Ви так вирішили? І одразу применшили якось себе, хоча для цього немає підгрунтя.
Якщо говорити про самостійну роботу із самооцінкою - то можна почати із того, за що можна себе хвалити протягом дня. Не за те, що Ви оцінюєте як добре, бо з низькою самоцінністю це складно, але впринципі за факт зробленої дії. Корисним може бути спроба спір із цими думками та бажаннями принизити себе чи сховати, щось накшталт - звідки Я так вирішила?? Чого ця думка має бути правдою?? Чому саме Ваша позиція, раптом факт?
Більше приділяти уваги на те, що Ви могли б оцінити в собі чи своїй діяльності як "це добре і гарно, незалжено від..."??
Ви займаєтесь творчістю і діяльність в театрі, особливо це показує, отже щось в Вас прагне бути побаченим, почутим, Вам є що сказати і хочеться творити. Чому ці бажання і прояви менш "мають право" ніж думки чи відчуття, які хочуть це принизити і приховати?? Теж питання дл рефлексії. Ви можете озброїтись літературою психологічною для самодопомоги при низькій самооцінці.
Але, що важливо, враховуючи Ваш вік і вже 4 роки(тільки відмічених) низької самооцінки яка не змінюється, і переживання тут є чи не погіршується вона?? Може бути важко впоратись самостійно. Чи не думали поговорити з батьками про роботу з психологом??? Адже Ви самі кажете, що це заважає Вам жити і чим критичніше Ви ставатимете , тим важче потім з цього повертатись до здорової самоцінності.
Людина народжується тілесно, а потім вже в неї формується система переконань - про світ, про себе, про певні "правила - як тут в цьому світі треба жити ".
Ця система переконань формується внаслідок взаємодії з оточуючими, насамперед, з важливими для дитини людьми.
Коли Базові Потреби (безпека, прийняття, підтримка і допомога БЕЗ умов, повага до автономії, ..
) дитини задовільняються, то в неї формуються здорові переконання про Себе - "я цінна і важлива, мої почуття і бажання важливі, я , така як є, маю право на допомогу та підтримку, я маю право відрізнятись від інших, я така ж важлива, як і вони".
Коли Базові Потреби дитини не задовільняються (наприклад, дитину критикують, не сприймають її особливостей, почуттів, вимагають бути "як треба" тощо) - у дитини формуються певні викривлені переконання про себе , що "зі мною щось не так", і дитина вчиться з цими переконаннями жити по певних своїх "правилах ", наприклад, "не показувати себе, не виділятися, " або інші, які допомагають дитині вижити в цьому світі і знизити негативні емоції.
Тут важливо розібратися з негативними переконаннями про себе, знайти звідки вони походять та відкорегувати їх.
Це можна зробити разом зі спеціалістом.
А щодо "швидкої допомоги" - важливо нагадати собі, що всі негативні думки про себе - це голос внутрішнього Критика, який насправді "зшитий " з голосів багатьох сторонніх критиків (батьки/вчителі/сусіди/суспільство/однолітки ) і є ТІЛЬКИ їх "баченням" , а не реальністю.
Вірте в Себе, слухайте свої бажання , йдіть за своїми мріями)
Вітаю !
Мені здається, у вашій ситуації проблема не стільки в тому, що вам потрібно навчитися думати про себе «я найкраща», скільки в тому, що ви ніби не дозволяєте собі займати достатньо місця у власному житті.
Зверніть увагу: ви граєте на гітарі, співаєте, малюєте, займаєтеся театром. І при цьому головним доказом своєї цінності для себе вважаєте не те, що вам це подобається і ви цим займаєтеся, а те, чи достатньо добре це виглядає в очах інших. Через це будь-яка ситуація, де вас можуть побачити й оцінити, стає дуже болісною.
Можливо, зараз варто поступово зміщувати запитання із «Наскільки я хороша?» на «Що для мене важливо і як я хочу в цьому жити?». Ви маєте право співати не лише тоді, коли співаєте краще за когось. Маєте право розповісти історію про себе, не доводячи, що вона достатньо цікава. Маєте право вийти на сцену й хвилюватися, не сприймаючи це як доказ власної неспроможності.
Особливо важливо те, що режисер бачить вашу невпевненість, але водночас вас влаштовує у виставі й продовжує з вами працювати. Тобто ваш внутрішній образ себе та те, як вас бачить людина, яка професійно оцінює вашу гру, можуть дуже сильно відрізнятися.
Я б не радила змушувати себе повторювати «я найкраща», якщо всередині це викликає лише спротив. Почніть із набагато простішого: «Я не зобов'язана бути найкращою, щоб мати право це робити». І ще: «Мені може бути соромно, але я все одно можу залишатися в тому, що для мене важливе».
Схоже, ваше завдання зараз не стати людиною з бездоганною самооцінкою, а поступово навчитися не відмовлятися від себе щоразу, коли з'являється чужий погляд. Це може бути довгий процес, але вже те, що ви продовжуєте займатися театром попри сильний сором, говорить про наявність у вас чогось важливого — бажання жити не лише відповідно до страху, а й відповідно до власних інтересів.
