РХП

Те, що ви зараз переживаєте, є гострим кризовим станом на тлі багаторічного розладу харчової поведінки (РХП), а не вашою слабкістю чи відсутністю сили волі. Ви вже понад десять років живете в режимі безперервного стресу та виснаження, і вашій психіці терміново потрібна дбайлива професійна опора.

Доброго дня.

Боротьба з власним тілом і витримування стількох переживань стосовно нього - дуже складна справа, особливо коли це триває так довго. Ви вірно підмітили в назві свого повідомлення щодо стану, це досить схоже на розлад харчової поведінки.

Надати допомогу чи рекомендацію в такому форматі тут досить складно, бо РХП вимагає психологічної роботи і справлятись з цим самостійно дуже складно. Особливо в такий епізод як Ви описуєте. Тут важливо працювати і над емоційним станом, і досвідом рхп, уявленнями і переконаннями. Також чи звертались колись до психолога чи психіатра стосовно РХП?

Дуже важко морально, страшно виходити в люди, не можу змиритися зі своїм тілом. Страшно, що люди помітять, що я збільшилась.

- як Ви зараз з цим справляєтесь?? Зовсім не виходите чи рідко? Якщо рідко, що допомагає вийти??
Скільки триває цей період? Як Ви справляєтесь з цим зазвичай??

Інколи не хочеться жити, в голову лізуть страшні думки відрізати шмати жиру з ніг, аби вони були ідеальні

- вірю, що такі думки можуть лякати і важко навіть впізнати себе в цьому. Важливо пам*ятати, що це тільки думки, вони можуть виникати спонтанно і не ведуть до жодних дій, поки Ви так не вирішите. Щиро вірю, що Ви не маєте бажання нашкодити собі фактично, але коли в такий період зашкалює страх і відчай можуть виникати дивні уявлення. Дозвольте їм просто проходити повз.

Інший момент стосовно

починаються істерики, ненавиджу себе, всіх, можу бити і різати ноги, бити себе, плачу, голодую.

- чи цього разу є такі прояви у Вас?? Та чи можете Ви покластись на чиюсь підтримку в стані особливого емоційного накалу??

Вітаю !
Я хочу, щоб Ви зараз почули одну дуже важливу річ: Ви не зобов'язані любити своє тіло, щоб мати право на повноцінне, щасливе життя.

З того, що Ви описуєте, складається враження, що Ваша самооцінка, відчуття власної цінності та навіть право бути щасливою дуже сильно залежать від цифри на вагах. Зменшення ваги приносить полегшення, а її збільшення запускає справжню психологічну кризу — ненависть до себе, паніку, голодування та фізичне покарання власного тіла.

Але справа, схоже, вже давно не лише у вазі. Вага стала своєрідним мірилом того, чи можете Ви приймати себе, виходити до людей, відчувати себе гідною любові та поваги.

Мені особливо боляче читати про те, що Ви завдаєте собі фізичного болю і думаєте про те, щоб відрізати частини власного тіла. Це не примхи, не слабкість характеру і не відсутність сили волі. Це ознаки дуже сильного психологічного страждання, яке потребує професійної допомоги.

Я б не пропонувала Вам зараз ставити собі завдання полюбити своє тіло. Почнімо з іншого — навчитися не завдавати йому болю, не карати себе голодом і поступово відновлювати відчуття безпеки у власному тілі.

Вам потрібна допомога фахівця, який працює з розладами харчової поведінки. З огляду на думки про самогубство та заподіяння собі серйозних ушкоджень, важливо також якнайшвидше звернутися до психіатра. Якщо відчуваєте, що можете реалізувати ці думки, не залишайтеся наодинці, приберіть від себе гострі предмети та зверніться по невідкладну допомогу.

І я хочу поставити Вам одне дуже важливе запитання: коли Ви пишете, що іноді не хочеться жити і виникають думки відрізати шматки жиру, — це страшні думки, які Вас лякають, чи Ви вже відчуваєте бажання і намір здійснити це?

Ви заслуговуєте на допомогу не тоді, коли схуднете до бажаної ваги, а вже зараз. Ваше життя набагато цінніше за будь-яку цифру на вагах.