Постійні сумніви

Під час свої перших стосунків, які були на відстані, відчував сумніви щодо їх потрібності. Самі стосунки були непоганими, була взаємність у почуттях. Щоправда рішення було прийнято поспіхом, дівчина приїхала й почала піднімати тему стосунків, що ми з нею багато часу спілкуємося, й що вона хоче зустрічатися, ось тоді я відчув перший сумнів. Зрештою, я погодився спробувати. Часу на подумати було мало, хоча, мене ніхто не підганяв, але лишати питання не закритим, поки дівчина була поряд я не хотів.
Далі були зустрічі, 3 дні на 2 місяці, це те, що ми могли дозволити. Решту взаємодії було у форматі онлайн.
Робота у мене по собі стресова, а сам я доволі меланхолічний. Тому з часом стоснки ставали для мене ще одним стресовим фактором, хоча все було в цілому нормально, просто я не міг приділяти достатню увагу дівчині, тому що були постійні стани пригніченості, що не хотілося спілкуватися бодай з кимось.
Після 3х місяців стосунків, я вирішив їх розірвати. За цей час ми бачилися двічі. Й живі зустрічі були класними. Але сумніви щодо потрібності, постійний, я б сказав хронічний стрес не давали мені ресурс для подальшого будівництва міцних стосунків. Дівчина просила не розривати ці стосунки, оскільки не бачила серйозних причин. Рішення я не змінив. Чесно признатися, складається враження, що й рішення було прийнято імпульсивно, необдумано. Оскільки, це було після невеличкого конфлікту.
Після рішення я знову почав відчувати сумніви щодо його доцільності й правильності, бо я не хотів спричинити біль людині. В результаті вона змирилася й сказала, що буде чекати повернення, коли я буду готовим, хоча ніяких надій я не давав.
Тому мій запит простий: чому я взагалі відчуваю сумніви? Може це ознака незрілої людини, або я просто нерішучий та інфантильний?