Відчуття, що живу у світі ілюзій....

Не можу зрозуміти що зі мною відбувається відчуття що живу у світі ілюзій
Це стосується хлопця Не розумію чи це я собі ілюзій понастворювала чи трішки у мене є якісь екстрасенсорні здібності
Справа в тому що подобається мені один Богдан Але як вам сказати подобається Першим на мене звернув увагу він 2 р. назад Залицявся тоді я йому відмовила бо розійшлася з людиною яку міцно кохала і не була налаштована на спілкування з хлопцями взагалі Так вже вийшло що осінню ми почали спілкуватися Декілька разів зустрічалися Хоча.. тут він дуже розчарував На другий день зустрічі він захотів сексу Я відмовила Він наче сказав що ні так ні але після того перестали спілкуватися Він не телефонував я не нав’язувалась. І тут на Новий рік і на Різдво він дзвонив вітав запитував як у мене справи І я вже думала що все наладиться та тихо Мабуть мене би це все так не зачіпало якби він на дискотеці він не дивився постійно на мене Часто ловлю його погляди на собі
Що стосується ілюзій коли я про нього думаю наче в майбутньому ми разом він мій чоловік І якщо якісь є протиріччя в уяві чи то відразу їх перебиваю тим що ми будете разом Не знаю що це але мене це дуже лякає і жити з цим не хочу Хочу жити у реальному світі, а не у світі ілюзій Звісно він мені подобається але що робити і не знаю
На рахунок екстрасенсорних здібностей: я можу глянути на людину переважно це підлітки і в своїй уяві чи що побачити яка ця людина буде у старості Або ж я можу глянути на людину і сказати загальну картину життя людини тобто хто з неї виросте На комусь я бачу що людина стане дуже знаменитою на комусь що її зрадять або ж підставлять і т.д.
Що стосується Богдана Коли я згадую про нього я бачу маленького хлопчика дуже схожого на його – це його син Чи є в цьому істина я не знаю Покаже звісно час Але від такого стає трішки моторошно
Знаєте звичайно мені хотілося б почати з ним зустрічатися бути більше часу вдвох дізнатися більше одне про одного але я ж дівчина і не почну набридати хлопцеві У мене таке виховання Він говорив мені що я йому подобаюсь але що з того ініціативи від нього ніякої, він наче не наважується Чи це я так тримаю все відстані і виглядаю як кам’яна леді до якої нема доступу і він боїться підійти Коли я його бачу ледь з себе вичавлю «привіт», а потім думаю ну чого не бути хитрішою чого не побалакати а мені стає якось не по собі...
Не знаю чи ви шановні психологи мене зрозумієте, коли я сама в цьому всьому запуталась Але з нетерпінням чекатиму відповідь і буду дуже вдячна!