Чувства и эмоции

Зустрічався з дівчиною близько 6 місяців, все було добре- серйозно. На першій зустрічі з нею, я просто відчув,що це моя людина... Такого почуття, ні з ким у відносинах не було. Вона була зі мною відвертою в всьому розказала, що ходила з хлопцем, він теж був військовим як і я, розказала, що він просто зник без пояснення причин, потім випадково зустрічалась в місті, пішли додому розмовляли про все,він по обіцяв не робити так більше, і так вийшло ,що вони переспали, це було помилкою, вона мені казала, було один раз і т.д, він пропав після цього знову. Потім в один момент наших відносин, раптово просто почався до мене холод, ігнор, почала не брати трубку не приходити на квартиру,яку вона винаймає, а як раз узяла , то каже ночую в подруги, другий прийшла, додому і чую голос чоловічий поруч, коли я раз зустрівся з нею то вона витягувала ключі із сумки, в неї почала трястись рука і в сумці я побачив презервативи. Зробив вигляд,що не замітив, але хотілось вибачте за вислів її вирубати там просто.
Дивно одне, що я маю почуття до неї і все ж відчуваю, що це моя людина,
Друге, в мене через це прокидається така агресія, дуже сильна, щоб я трощив би все, плюс інколи мені так боляче, що інколи я плакати хочу так сильно, немаю бажання ні до чого , переважно вихідні дні я проводжу вдома ,нікуди не хочу йти і нічого не хочу робити, ні кого бачити,
Саме гірше, що як починаю спілкуватись з якоюсь дівчинкою, вроді подобається, навіть якась симпатія виникає ,
але потім розумію, що нікого не хочу і саме гірше боюсь підпустити до себе, нікому не вірю, бо я дуже сильно дарував себе, турбувався про дівчину і дуже цінував, боюсь що як буду вчиняти так надалі, буде щось таке як зробила ця дівчина або щось схоже,
Найгірше що це вже 5 місяців так , скоро буде 6,
Що мені робити?

Позавчера принесла домой кошку. Было холодно и шел дождь, мне стало ее жалко, она ко мне лезла греться. Живу с бабушкой, она мягко говоря была не в восторге. Я пообещала, что кошка у нас только переночует, а на следующий день отнесу ее обратно. Но за одну ночьуспела к ней. На следующий день бабуля потребовала от нее избавиться, я сначала защищала кошку, потом психанула, взяла ее в охапку и выкинула обратно на улицу. В дождь. Кошка напугана и потеряна. Забрать не могу, разбираться с ней некогда и душит чувство вины за то, что дала ей надежду, а после избавилась. Злюсь на себя и на бабушку. Не хочу ее видеть, но хочется, чтобы она испытала тоже, что и эта кошка. И себе тоже хочется причинить вред.

У мене, здавалось б, взагалі ніяких проблем ніколи по суті не було. Я просто десь у підлітковому віці почала закриватися від всіх, мало розмовляти. Характер у мене насправді схильний до сильних перепадів настрою, я то дуже шумна, то через хвилину затикаюсь. У мене вже роками постійно є внутрішня тривога та часті депресивні епізоди тривалістю від пари тижнів до декількох місяців, і дуже короткі періоди, коли мені хочеться щось робити. Хоч щось. Я працюю на роботі з маленькою зарплатою, але зате мені майже не доводиться спілкуватися з людьми, а графік плаваючий і теоретично дає мені багато вільного часу, щоб не запускати навчання. Але в результаті ніяких сил на навчання так і немає. Дистанційне навчання звело на ні будь-які мої попередні спроби знайти друзів, хоч в той же час мені дуже комфортно на самоті. Зараз я знімаю квартиру з матір\'ю в чужому для нас місті і тут у мене немає ніяких хоча б знайомих. Я не розумію, яким чином люди взагалі знаходять друзів, відносини, компанії. Коли у мене з\'являється можливість поспілкуватися з реальними людьми, я різко віддаляюся і ігнорую будь-які спроби людей зі мною зблизитися. Те ж саме з родиною. Я хочу спілкуватися з людьми, але в той же час я хочу від усіх втекти. Кожен раз, коли я говорю щось про себе відкрито, мені хочеться придушити себе за те, що я кажу занадто багато. Я хочу стати невидимою для усіх, але мені в той же час сумно залишатись абсолютно непомітною. Чи можна це хоч якось пояснити?