Що таке кохання та навіщо кохати
Кохання
У статті
«Навіщо кохати?» — чергове питання, яке, мабуть, хоча б раз спадало на думку кожному з нас. Звичайно, зазвичай таке питання виникає після болісної розлуки чи зради (як партнера, так і інших близьких людей).
І тоді повна версія питання, швидше, така: «Навіщо кохати, навіщо страждати?» — дещо драматична, але досить точно описує підтекст першого питання.
Може, звичайно, комусь пощастило більше, і він стикається з цим питанням лише як із теоретичними роздумами. У будь-якому разі стаття буде цікавою всім читачам, які шукають відповіді на питання: «Що таке кохання?» та «Навіщо кохати?».
Сьогодні я спробую відповісти на питання про сенс кохання. А може, спробую залишити вибір за вами, яким сенсом її наділити. Але це можливо лише за умови розуміння того, що таке кохання, що воно дає, і наслідків у разі її відсутності.
2 МІФИ ПРО КОХАННЯ
На жаль, у сучасному світі мені простіше сказати, чим не є кохання, ніж дати всеосяжне визначення кохання. Мабуть, такого й не існує, і не буде ніколи.
Та все ж є явні, але дуже поширені помилки щодо того, що таке кохання. У цій статті я розгляну 2 досить соціально заохочувані забобони. А докладніше про ту любов, яка приносить біль (і коханням не є), ви можете ознайомитися у моїй статті: «Кохання — це біль… Так чи ні?».
Перша помилка проявляється у відповіді на питання:
«Навіщо кохати?» — «Це і є справжній/єдиний сенс життя!»
Знаєте людей, у яких з’являється сенс життя лише з закоханістю, а потім зникає до наступного такого об’єкта кохання? Їм властиві фрази: «Ти для мене все!», «До тебе все було безглуздо!», «Я без тебе не можу!» — і так далі. До речі, сюди ж і «життя заради дітей» (жертва собою заради іншої людини в житті — модель, по суті, та ж).
Так ось, це не кохання — це співзалежність (прив’язаність, яка завдає болю, але з якої не вдається вибратися самостійно без психотерапевтичної допомоги). Саме таке кохання завдає болю.
Мені сподобалася метафора колеги про життя загалом, яка полягає в простому правилі під час перельотів: «Маску спочатку на себе, потім на дитину». Дитина — метафорична, це може бути справжня дитина або проект на роботі, сім’я, благодійність тощо.
Кохання — це не тоді, коли я існую лише для/заради іншого. Любов — це коли я існую і вибираю бути поруч із іншим.
Друга помилка, по суті, розвиває першу, але вона ще «вище», ще пафосніше. Задаючись пошуком відповіді на питання про кохання, неможливо не наштовхнутися на деякі езотеричні, релігійні, міфологічні роздуми на цю тему. Досить популярним серед них є уявлення про «безумовну любов». На практиці мені вона ще не траплялася.
Для реалізації безумовної любові завжди існує певна УМОВА — сама людина, яка реалізує цю «світлу ідею».
І якщо людина, як кажуть, «віддає все від себе», то надовго її просто не вистачить.
Люди, по суті, відчувають 2 потреби: віддавати щось і поглинати щось. І якщо людина завжди віддає, то це більше схоже на те, що голодний намагається нагодувати голодного тим, чого в нього може вже й не бути.
Як казав мій колега: «Якщо в мене багато яблук, і я даю яблуко тому, хто в ньому потребує, — це норма. А якщо в мене одне, і я його віддаю, — це не норма». По суті, це та ж співзалежність, але прикрита ще більш благовидним мотивом: не просто «коханням», а «безумовною любов’ю».
На моєму досвіді невпинне прагнення до безумовної любові, швидше, не наповнює людину, а завдає їй багато страждань. Такі люди у своїй ідеї кохання втрачають реальну людину перед собою з її особливостями, особистістю, нагальними та справжніми проблемами й труднощами. Таке прагнення часто робить людину вразливою до маніпуляцій і/або маніпулятором, іноді лицемірним, майже завжди пасивно-агресивним! У таких людей можна зустріти чимало вторинних (неявних) вигод (наприклад, самоствердження), приховану пиху, жагу отримати допомогу й кохання насамперед. Знаєте, я впевнений, що це не межа людської зрілої любові.
*Пасивна агресія — це пригнічення своїх агресивних імпульсів. Але імпульси все одно знаходять вихід! І такі люди діють за таким принципом: прямо не повідомляють, що їм не подобається і що їх турбує, а провокують агресію у співрозмовника, залишаючись при цьому «чистенькими» (від агресії). А потім ще й дорікають, що на них зліються!
ЩО ТАКЕ КОХАННЯ?
Що є зрілим коханням? У теоріях кохання мені подобаються такі дві: уявлення про кохання Еріха Фромма та трикомпонентна теорія кохання Роберта Стернберга — досить практичні, зрозумілі, враховують як того, хто любить, так і того, кого люблять.
Одним із провідних визначень кохання для мене є визначення Еріха Фромма:
«Кохання — це активна зацікавленість у житті та об’єкті кохання».
Просто? Так. Зрозуміло? Так. І водночас у своїй книзі «Мистецтво кохати» Еріх Фромм робить великий акцент на тому, що без любові до себе кохання до інших неможливе! І мені це здається дуже логічним: якщо я не можу подбати про себе й виявити любов до себе, то як я можу виявити кохання до іншого (я ж на практиці не знаю, що це таке)?
Грубо кажучи, немає матриці, на якій записано код прояву кохання. І любов до себе не дорівнює егоїзму/егоцентризму. І навіть навпаки, егоїзм виникає внаслідок нездатності виявити до себе любов… Але це, мабуть, окрема тема для обговорення.
Головне, пам’ятайте:
Якщо немає мене — то немає й людини, яка може відчувати й виявляти кохання до іншого.
Компоненти та види кохання за теорією Стернберга
Далі я розповім про кохання у парі, адже саме з ним зазвичай виникає найбільше труднощів (і батьківської, але вони взаємопов’язані). І моє бачення цього кохання багато в чому сформувалося завдяки трикомпонентній теорії кохання Роберта Стернберга. Вона включає такі компоненти:
- Пристрасть — сексуальний потяг до об’єкта.
- Близькість (інтимність) — почуття спільності, єдності, зв’язку, душевний і емоційний комфорт, інтерес до іншого.
- Зобов’язання — рішення залишатися з партнером у короткостроковій перспективі та спільні плани на майбутнє в довгостроковій.
Відповідно до співвідношення 3 компонентів Роберт Стернберг виділяє 8 видів кохання:
- Відсутність кохання (жоден компонент не представлений) характеризує багато щоденних взаємодій з іншими.
- Закоханість (присутня лише пристрасть): відносно швидкоплинна, без появи близькості чи зобов’язань зникає раптово.
- Дружба (присутня лише близькість): почуття зв’язку й теплоти без сильного потягу чи довгострокових зобов’язань.
- Порожнє кохання (присутнє лише зобов’язання) характеризується зобов’язаннями без близькості чи пристрасті, поширена в культурах, де шлюби укладаються за розрахунком.
- Романтичне кохання (пристрасть + близькість). Романтичні закохані не лише звернені фізично один до одного, але й пов’язані емоційно — проте не мають підтримуючих зобов’язань. Гарний приклад — курортні романи.
- Дружнє кохання (близькість + зобов’язання), сильніше за дружбу завдяки елементу довгострокових зобов’язань. Спостерігається у довгих шлюбах, де пристрасті вже немає, але є глибока прив’язаність і зобов’язання один перед одним.
- Пристрасне кохання (пристрасть + зобов’язання) характеризується бурхливим початком стосунків, які переходять (часто відразу) у шлюб. Її недолік у тому, що зобов’язання ґрунтуються на основі часто непередбачуваної пристрасті без стабілізуючого впливу близькості.
- Досконале кохання (пристрасть + близькість + зобов’язання) — повна форма кохання, яка видається як ідеальні стосунки, до яких люди прагнуть. Згідно з автором теорії, ці пари продовжують мати чудовий секс навіть після 15 років стосунків, вони не можуть уявити собі більш щасливих тривалих стосунків із кимось іншим, вони вміють вирішувати свої нечисленні труднощі, і кожен насолоджується стосунками з партнером. Хоча автор і пише, що підтримувати досконале кохання може бути навіть складніше, ніж його досягти.
Як вам ця теорія? Мені вона подобається своєю простотою, застосовністю, зрозумілістю, і в ній теж ніде не вказано, що той, хто любить, зобов’язаний жертвувати чимось або кимось «заради кохання». Я бачу це дуже важливим фактором.
Також обидві теорії включають динамічність кохання, передбачають можливі зміни, що відповідає реальності — вона часто змінюється й змушує підлаштовуватися. Я вважаю, що почуття кохання теж зазнає змін відповідно до обставин, криз у парі, особистісних і фізіологічних/фізичних змін у людини.
І тепер ми переходимо до ключового питання статті: навіщо кохати?
Навіщо кохати? Дослідження важливості кохання
НАВІЩО КОХАТИ?
Хочеться думати, що ви вже готові або майже готові відповісти на це ключове питання статті — навіщо ж нам кохання? Але перш ніж я остаточно поставлю це питання, хочеться зазначити ще дещо.
Було проведено дослідження: діти, яких позбавили фізичного контакту в дитинстві, відставали у своєму психологічному й навіть фізичному розвитку. І подібні дослідження проводили з «теплою» та «холодною» матір’ю з подібними результатами. Які висновки ми можемо зробити з цих досліджень?
Без кохання людина зможе вижити, але чи розвинеться вона належним чином? Схоже, що ні.
Як біосоціальна істота людина потребує теплого контакту, який зазвичай і називають проявом кохання. Таким чином, для свого повноцінного розвитку людина потребує кохання (починаючи з раннього дитинства; а потім кохання змінює форму й об’єкт кохання).
Тому, якщо говорити про загальний сенс — він однозначно є!
Без кохання люди виростають емоційно травмованими й потім ретравмують себе (заново несвідомо відтворюють травму у дорослому віці по-новому й утверджуються в тому, що світ/інші погані й їм не можна довіряти), інших людей (зазвичай теж до цього травмованих), своїх дітей. У кращому випадку такі люди тривалий час «заліковують рани» в кабінетах психотерапевтів.
Тому, якщо говорити про важливість кохання (зрілого) — воно дуже важливе як для базового розвитку дитини, так і далі в житті людини загалом.
Пошук особистого сенсу кохання та підсумки
А якщо говорити про особистий сенс кохання для вас… Поміркуйте: навіщо вам кохання? Вас «долюбили» в дитинстві? Якщо так або ви вже «залікували рани», то, впевнений, ви чітко розумієте, як бути щасливим на самоті, але разом із іншим з’являється щось якісно нове й приємне. А якщо «недолюблені»… то ваші відповіді можуть вказувати вам на ті теми, яких вам чогось не вистачило. І тоді це вже гарний запит до фахівця-психолога для роботи.
А в кінцевому підсумку, яким саме своїм додатковим сенсом ви наділяєте свою потребу в коханні — це дійсно ваша історія й ваша відповідальність. Якщо, наприклад, говорити про 3 компоненти теорії Стернберга, то кожному буде окремий компонент важливішим за інші — і це нормально, і добре, якщо ви чітко розумієте, що вам важливіше.
КОРОТКІ ВИСНОВКИ
Кохання — поняття переважно філософське. «Навіщо?» — питання теж часто філософське. І виходить у нас філософська філософія :) Але все ж у статті я навів приклади досить зрозумілих, застосовних у житті теорій кохання, розглянув кілька помилок про кохання, наслідки відсутності кохання в процесі розвитку людини…
Чи відповів я прямо на питання «навіщо кохати/навіщо кохання?» — частково так, а частково ні. Як і хотів, я повідомив деяку важливу інформацію, щоб по більшості ви самі могли зробити висновки й вирішити для себе, наскільки вам потрібне кохання, навіщо саме, якого ґатунку й у якій формі.
Незалежно від вашого особистого вибору я побажаю вам знайти любов до себе… Адже з неї все починається!
Я радий будь-якому зворотному зв’язку, тому дуже вітаю ваші коментарі! Також відкритий для консультацій, якщо у вас є бажання дослідити своє кохання і своє життя!
