Question

26-01-2014

Добридень! У мене дивна ситуація. Справа в тому, що я у своєму віці ніколи не мала стосунків із протилежною статтю, і, певне, ніколи не була закохана. Симпатії були, а реальних почуттів - ніколи. Ніколи про це не заморочувалась, не відчувала нестачі. І ось вперше відчула. За характером, зовнішнім виглядом і способом життя я саме те, що називають "пацанка". Вчусь в універі, дуже прагну бути хорошим спеціалістом, через що 2 роки тому почала відвідувати одну організацію, де неофіційно підпрацьовувала за фахом. І там мені допомагає один чоловік, прекрасний спеціаліст, дуже розумний, а головне - дуже добрий, людяний, просто надзвичайна людина. Без перебільшення, найкраща людина, котру в житті зустрічала. За 2 роки ми із ним здружились, часто говоримо на різні життєві теми, ділимось враженнями, просимо поради одне в одного. І з деяких пір у мене почала з"їжджати черепиця на цьому поприщі. Я його бачу - в мене в середині все рветься і колотиться. Я його не бачу - постійно думаю про нього. Постійно хочу назад на роботу. Хочу з ним говорити. Хочу дивитись на нього. Часто мрію про те, щоб його обійняти, до нього притиснутись, поцілувати його... Але це максимум, мріяти про секс із ним я реально боюсь, тож ви не подумайте)). Їду з роботи - на мене озирається весь вагон метро, бо я всю дорогу усміхаюсь, дивлячись в одну точку:). Після зміни мене перший день тупо ковбасить, я нічого робити не можу нормально, потім ніби заспокоююсь, потім починаю сумувати, потім знов іду на роботу, і так постійно. Але пролема в тому, що він старший за мене більш як в 2 рази, одружений, щасливий у шлюбі, батько 2 дітей (нещодано друга крихітка народилась - він ходив і просто сяяв!..), постійно говорить про свою сім"ю, і я дуже радію за них! Це добре, це правильно! Якби така людина, як він, була нещаслива в сімейному житті - я б повісилась від розчарування в світі людей. Жінка мусить його обожнювати! І я радію,що так і є, але... Не знаю, що робити. Мене реально вся ця історія виламує, я не можу спокійно жити. Може припинити зовсім туди приходити - і з часом забудеться? Чи навпаки - приходити частіше, може від цього буду спокійнішоюю? Я не знаю, як бути... Боюся, що коли-небудь поруч із ним "завтикаю" і покладу голову йому на плече, чи полізу обніматись, чи іще що лихе... Оце буде повний капець всьому, вибачте за лексикон. Наперед дякую.

Вопрос от: mm; Возраст: 22

понравился вопрос?

А Вы хотите задать свой вопрос психологам прямо сейчас? Или получить приватную помощь психотерапевта онлайн (по Скайпу, Вайберу, Watsapp)?

27-01-2014 19:40:25Дополнение от автора

Я з повної сім"ї, але сказати чесно - спілкування із батьком у мене в житті ніколи не було багато. Не знаю, чи достатньо того, що я маю, чи ні, сказати, що я колись через це переживала сильно - навряд, просто іншого життя я не знала. Можливо і правда все так, саме такого спілкування, але із батьком, а не з колегою, мені і не вистачає, я і сама це підозрювала. Досі справді "душевні" стосунки я мала і маю лише із мамою. Певне в цьому й річ, але що робити я все одно не знаю))).

Чтобы спросить или ответить, авторизируйтесь или пройдите регистрацию!

Автор вопроса не разрешил его обсуждение. Запрет касается советов от неспециалистов. Открытые для комментирования вопросы - тут.

Наші психологи

Катерина Вовк
(Київ)

Алексей Лемещук
(Одеса)

Юлия Якименко
(Онлайн)

Ирина Островерх
(Харків)

Владимир Витальевич Ланько · Answer 1 · 2014-01-27 11:11:28

Однажды, мы влюбляемся в того, кто кажется нам (переживается нами) как идеальный партнер - муж или жена.
Но оказывается, что у этого объекта любви есть своя жена (муж), есть дети - семья.
И в какой-то момент начинаешь понимать, что тебе реально повезло - узнать этого человека, чувства свои, понять их и найти своего такого. Или - почти такого.
И это - естественный путь нашего развития в семье.
Обратите внимание - мужчина старше (как папа), у него есть жена (как мама), дети (как вы) - все это похоже на описание семьи, членом которой вам хотелось бы быть. Которую вам хотелось бы построить самой.
И тут предстоит выбор - осознать свои чувства и принять их как жизненный опыт, на котором строить свои отношения. Либо - отказаться от зрелости, от умения переживать напряжение любви и невозможности обладать запретным, отказаться от опыта поиска доступного объекта любви и создания желанных близких, доверительных длительных отношений с ним в угоду фантазии.
Ваше эмоциональное и искреннее письмо, откровение - рассказ о том, как растут дети. Как из пацанок вырастают девушки - через заботу и любовь к отцу, к матери. И через их любовь и заботу к себе. И через понимание своей жизни в своей родительской семье.

Ольга Олександрівна Цурка (Жила) · Answer 2 · 2014-01-27 17:33:41

Я згодна з колегою щодо того, що цей чоловік, про якого ви пишете, може бути схожий на вашого батька. Але ви цього не усвідомлюєте, звісно. Чи вистачає вам у житті батьківської любові, тепла, прив"язаності?

Закоханість в чоловіка, набагато старшого за мене