Question

24-07-2020

Добрий вечір) зразу перейду до проблем. 1)Що б я не робила мені не подобається моя зовнішність, фігура, я завжди бачу щось гарне в інших, але не в собі. Я почала добре харчуватись, бігати, але я не можу почати поважати себе і перестати собі упрікати. 2)Як би добре до мене люди не відносились, я завжди причиною їм моральну біль, відштовхую від себе, хамлю, грубо і різко відповідаю. Боюся близько до себе підпустити, щоб потім вони не зробили боляче мені. Навіть до батьків я різко відповідаю, з тим, що дуже їх люблю. 3)14.02.2020 в моєї мами сталася панічна атака, через те, що в один момент багато накопилося проблем. І це дуже по мені вдарило. Бо я почула від своєї мами: «я вмираю», і прощальні слова. Після цього мені кожні її слова про головну біль, чи навіть погане самопочуття перетворюються в слова «я вмираю» і мене починає сильно трусити, я 24/7 перед кожним проступком, чи це піти кудись дальше з друзями, чи навіть випити алкольні напої я думаю «а що подумає мама, чи не стане їй погано, коли вона про це дізнається» і зразу ж передумую і не роблю це. Я не знаю, чи нормально описала свої проблеми, бо сама в них ще не розібралася, але, будь ласка, дайте мені якусь пораду.

Вопрос от: nik64a; Возраст: 15

понравился вопрос?

24-07-2020 23:30:24Дополнение от автора

Я не говорила мамі про свій страх, бо боюся, що через це мама буде вважати, що в мене є якісь проблеми пов’язані з нею. Я не знаю, як почати цю розмову, як підібрати слова, що їй взагалі казати. Хоч і з мамою я досить відкрита, але на цю тему дуже боюся поговорити.

24-07-2020 23:30:54Дополнение от автора

За остальні рекомендації дуже дякую)

Чтобы спросить или ответить, авторизируйтесь или пройдите регистрацию!

Автор вопроса не разрешил его обсуждение. Запрет касается советов от неспециалистов. Открытые для комментирования вопросы - тут.

Наші психологи

Юлия Якименко
(Онлайн)

Олександра Соколова
(Дніпро)

Нiна Уенем
(Онлайн)

Катерина Вовк
(Київ)

Катерина Лисник (Киев) · Answer 1 · 2020-07-24 23:09:36

Доброго вечора!
А скажіть, будь ласка, що Ваша мама робить зі своїми панічними атаками? Вона звернулась до спеціаліста? А Ви говорили з мамою про свій страх її втратити? Бо це серед Ваших проблем - найважча.
От невдоволеність власним виглядом - то вважайте норма в 15 років. Не зустрічала нікого, хто б був в такому віці задоволеним. .. Проте дехто, як Ви, займається собою, формує себе якнайкраще, починає "товаришувати" сам з собою... Але дехто нічого не робить і продовжує бути невдоволеним
Друга проблема

цитата:

відштовхую від себе, хамлю, грубо і різко відповідаю. Боюся близько до себе підпустити, щоб потім вони не зробили боляче мені

- то брак навичок комунікації, теж справа досвіду. Мало хто одразу вміє і розмову підтримати, і за себе постояти. Це потрібно потрохи вчитись (і, як водиться, на власних помилках ;) )
А от з мамою у вас щось серйозне... Невідомо що там в неї було

цитата:

що в один момент багато накопилося проблем

але вважаю Вам з нею слід це обговорити. І можливо ви разом все владнаєте. А можливо вам обом знадобиться консультація у психолога. Поговорить з мамою!
Хай щастить!

Ответ отредактирован автором 24-07-2020 23:11:43

Катерина Лисник (Киев) · Answer 2 · 2020-07-25 09:38:24

Ви не розповідаєте мамі , бо

цитата:

через це мама буде вважати, що в мене є якісь проблеми пов’язані з нею..

Так у Вас і насправді проблема , пов'язана з мамою: ви занадто боїтесь за її здоров'я ! (Те, що страх має ще і позитивну складову - оберігає Вас від поганих вчинків, тих, що мамі б не сподобались - то добре, але не принципово...)
Під цим страхом ховається базовий для усіх страх смерті! Страх втратити маму, страх про власну смерть. Ми боїмося завжди, хоча в нормі батьки помирають приблизно в 75 років, коли нам десь 50... Але буває горе, коли це трапляється раніше.
Щось відбувається у вашій родині, якщо у мами панічні атаки, а Ви так хвилюєтесь... Можливо якісь сімейні проблеми, що стать більш страшними через те, що про них неможна говорити ?
Але ж проблеми вирішуючи саме через обговорення і усвідомлення! Поговорить з мамою! Напевно вона не помирає. Аде є щось, що вас обох туру, проясніть це.
Щоб уникнути страхів, ми робимо вигляд, що їх нема. А дістати та роздивитися свій страх, проговорити - наполовину його подолати!
Десь близько 18 років люди стають "повнолітніми" - мають силу та рішучість жити і долати будь які проблеми. В тому числі - мати своє відношення до неминучості смерті. Може Ви трохи більше доросла, ніж за віком? І вже обдумуєте цю тему, формуєте своє ставлення? Може ці Ваші переживання - то процес вбудовування рішення для таких екзістенційних тем : 1)життя має кінець, 2) близькі особи колись нас покинуть, проте будуть в нашій пам'яті та ми зможемо використовувати уявну розмову з ними ("що б сказала на це мама...")
3) сепарація від батьків: в дитинстві мама все робила для нас, а в дорослому житті ми самі за себе відповідаємо - як це опанувати?! ("мама не помре, але не буде поруч" підсвідомість трансформує в страх "я залишуся одна, мама помре!")
Бажаю Вам розібратися зі своїми переживаннями. Почніть з розмови з мамою. А ще можливо є шкільний психолог або психолог у коледжі, до якого Ви можете звернутись по допомогу? Чи мама може відвести Вас до платного психолога?
Хай щастить!

Не сприйняття себе, постійно зла, проблеми в сім’ї