Не можу відпустити проблему , яку вже вирішено, але суть досі задіває

Можливо є якісь вправи чи щось таке, щоб правильно себе налаштувати? Я розумію, що це я думаю не правильно. Я просто занадто романтизувала собі всю суть стосунків між людьми. Завжди думала, що в світі точно є щось високе, пов'язане з почуттями. Але насправді всі ми все одно залишаємось людьми, тобто істотами, які живуть по інстинктах. І тепер я розчаровуюсь таким речам, на які не мала би звертати увагу. Дуже сильно хочу вернутись до того, що було перед тим, як з моїм хлопцем у нас виникла ця розбіжність в поглядах.

Я просто не знаю, колись я нормально ставилась до цього. Знала, що він так робить і це дивиться. Оскільки ми часто на відстані один від одного я розуміла , що це нормально, бо так простіше задовільнити свої бажання, він ж не зраджує мені з іншими людьми, а просто робить це сам під переглядом відео. До того ж, як я вже говорила, що також це раніше робила. Просто зараз щось помінялось. І я розумію, що якщо це помінялось в моїй голові, то в його голові мінятись не має, бо він інша людина. І я розумію, що я не можу змушувати його не дивитись цього, бо мені то стало не подобатися. Тому що я немаю на це ніякого права. Це вторгнення в його особисте і я не можу комусь вказувати що робити. Але як тоді вчинити? Я тоже не можу бути постійно в цьому стані, бо це крім того віддаляє мене від нього. Мені не хочеться з ним спілкуватись, я стаю холодною. І розумію що цим можу зіпсувати наші стосунки.
Ми вже ж обговорили цю проблему. Він сказав мені що не буде такого робити, коли ми будемо разом. Сказав що поважає і підтримує моє ставлення до цього, тому такого не буде. Але мене досі це мучить

У мене є старша сестра, вона живе в іншій країні
З батьками відносини нормальні, ніяких проблем немає. Я не дуже близька з ним, щоб наприклад обговорювати якісь свої психологічні проблеми, але всі загальні речі про мене вони знають.

Якщо є почуття, то відносини для мене це повага один до одного. Це коли можна повністю довіряти партнеру, ділитись цією любов'ю якраз у прояві турботи один до одного, і тут якщо брати саму близькість ( секс) то для мене це як повне прийняття партнера і віддача себе в ньому. Я би ніколи не змогла зробити це без почуттів. До того ж він мій перший партнер, до цього були стосунки, але я не могла довіритись в них у плані сексу завжди хотіла це зробити тоді коли зможу довіряти і будуть взаємні почуття, як і сталось. І як я писала вже вище, самовдоволення для мене автоматично відпадає, коли партнер поруч, бо в цьому і заключається суть стосунків , ти вже живеш не лише для самого себе а і з врахуванням іншої людини, багато речей вже діляться. Їжа готується на двох, а не на одного, плани будуються з врахуванням бажань двох, майно яке купляється також для двох, і все це відбувається так щоб обом було добре і обоє цього хотіли, щоб обох влаштовувало і щоб це було для обох. І секс для мене так само. Якщо ми вже живемо разом, то такі речі в моєму уявленні також мають бути разом. Ми ж не тварини, які не можуть почекати і кожен робить що хоче чисто для себе. В житті обох людей для мене більшість речей мають бути спільними, особливо такі які ще більше поєднують тих людей. Бо нащо тоді взагалі жити разом, якщо робити це все окремо? Якщо повністю добре і самому? Для чого тоді це все і який в цьому сенс?
Ці почуття в моїй голові високі в тому плані, що тваринні інстинкти не так проявляються, можна почекати, зробити щось для іншого, але не так щоб жертвувати собою в тому, а так щоб дійсно хотіти зробити це з тою людиною. Але мені здається, що я це занадто романтизувала. І можливого такого і немає зовсім
В мене це просто якось "занадто"

Це перше наше недорозуміння. До цього ми не сперечались і не сварились. Насправді у нас дуже хороші стосунки, не виникало жодних проблем, я справді бачу, те що він мене любить, його відношення до мене дуже хороше, так само і з моєї сторони. Тому мене це ще більше засмучує, бо я не хочу створювати йому цим дискомфорт, бо як я вже написала, через це я стаю до нього холодною і віддаляюсь