Бісить дитина

Маю проблему з тим, що не справляюсь з дитиною, мені було тяжко з нею морально з самого народження, так як я не була готова до всіх тягот материнства, чоловік обіцяв, що буде сидіти з дитиною напополам з бабусею, а я піду далі працювати. Замість цього на роботу я ходила за перший рік місяці три, весь інший час сиділа моя мама, яку довелось просто зірвати з її роботи, або я сама, так як був карантин через ковід. Плюс дитина була на ГВ до 2.10, спочатку це нічні зціджування, лактостази, коліки, висіння на грудях по півночі, дитина спала зі мною весь цей час, я не висипалась взагалі. По хатнім справам мені ніхто не допомагає, іноді чоловік може якусь дрібницю зробити, типу посуд помити, чи картоплі почистити. В два роки почала відлучати дитину, на той момент вона мене вже доводила до ручки з істериками через ГВ. Почалась війна, відлучення відклалось на потім, новини, ракети, бомби, стресс, страх, відсутність грошей додали масла в вогонь. Я почала задумаватись як би було добре, якщо б мене не було, я просто зникла. Далі я в деталях уявила собі ідеальну картину самогубства, де це має бути, в який час доби, від чого. Ця картина стала приходити в голову все частіше. Далі з\'вились приступи якогось некотрольованого плачу, просто сидиш і плачеш, а чого навіть собі пояснити не можеш. Почала дуже часто зриватись на дитину по ділу і без діла, ці крики перейшли в образи, після цього ненавиджу себе кожен раз все більше. Сама дитина бісить настільки сильно, що не витримую навіть її присутності в одній кімнаті, голос, дотики викликають тільки роздратування. Зараз їй майже три, істерики по 10 раз на день через якусь фігню, по типу не в тій тарілці подала їсти. Зараз вже дійшо до того, що сиділа вдягала її і просто ридала. Чоловік зараз працює, я працюю вдома, в садочок прилетіла ракета, відкриється дай Бог через рік і від думки, що попереду зараз тільки ТАКІ дні не хочеться прокидатись взагалі.