Покинути чоловіка чи лишитися?

↩ Реакція на відповідь № 337884 для Валентина Михайловна Жемчужникова

Піти є куди, жити хіба що на аліменти подати. Але я з ним живу, він постійно щось купляє, навіть якщо можна без того обійтися. Наприклад вчора він своїй мамі купив кросівки за 1600. Хоча по-перше, в неї є в чому ходити, вона наче пані, на кожен місяць різне взуття, але ниє що немає що вдіти чи взути. Він був їй купив ботінки зимові, вона захотіла, але вона в них не ходила. Я йому сказала, що нащо ти тратив гроші, якщо вона їх не носить?? По-друге, вона працює, має зарплату та пенсію. А ми живемо за рахунок того, що продаємо молоко та сир. Ми купуємо продукти, порошок, мило, все що потрібно. Тато також допомагає, купує, привозить. Вона лише комунальні послуги оплачує, за все в загальному в нас комунальні послуги становлять 1500 грн, це максимально. Ні на що вона більше не тратить. І коли він вчора їй подарував кросівки, вона навіть не сказала що я вам віддам, бо вам гроші треба. Мені через 2-2,5 місяці родити, в мене ще й з'явилася пупова грижа. Як далі буде знає лише Бог. Заощадження які в нас були, немає, бо все він купує сюди, батькам. Я розумію що батькам треба помогти, але ж не так, що ти руйнуєш чиєсь життя, аби твоїй мамі було добре. Вона йому постійно говорить, щоб більше роботи робив, бо треба робити, він встає в 6 ранку, а лягає в 1-2 години ночі. Сама вона практично нічого не робить ( аргументує тим, що нога болить, 1,5 роки назад сустав міняли). Вона навіть на городі не сапала того літа, чоловік все робив... Вона завидна, ненависна, ледача, жадна...я якось плакала, а вона йому сказала, нехай поплаче, шо воно їй дасть. Вибачте, я пишу не для того щоб мене пожаліли, а щоб дали пораду. В нас є хата, і купляли не треба, в цьому ж селі, просто треба перейти, а він не дуже бачу хоче. Я бачу що любить мене, але від мами боїться йти...а мені так важко, я не звикла чекати сидіти, а навчилася сама заробляти та відкладати, життя так склалося що з 15 років заробляла, знаю що таке гроші та яка їм важка ціна. Доречі чоловікові 31. Я завжди себе заспокоювала що вихід є з будь якої ситуації, але зараз я його не бачу. А ще його мама сказала що грижа, це нічого страшного, і воно пройде як я родю, щоб я не перебільшувала що це страшно