Питання від:
пес патрон
Вік:
20
я гірша за всіх
у мене вже 3 рік розчарування в університеті. я взагалі мала не таке уявлення про життя після школи. у школі я була одиночкою, у старших класах друзів у мене близьких не було, хоча у садочку та у молодших класах були, я була сором’язлива, але все ж трохи і балакуча. а потім я не знаю, що сталося. у 7-8 класі все змінилося, мабуть, причина у тому, що друзі віддалилися від мене і я стала повністю асоціальна, можна сказати. в магазин боялася вийти, на уроках відповідати теж, ні з ким з однокласників спілкуватися не хотілося, а поміж школою теж якось з друзями не склалося. мені було страшно робити абсолютно все, кудись йти, коли хтось приїжджав у гості. зараз ці страхи щодо всього трохи применшилися, але тривога усе одно присутня майже завжди.
з однолітками я не спілкуюся й досі. намагалася знайти друзів серед нових людей в універі і поза ним, але чомусь спілкування не складається. я думаю, що причина в тому, що я в присутності будь-кого автоматично вважаю себе гіршою, як зовнішньо, так внутрішньо. ніби я якесь посміховисько, а будь-яка інша людина, у присутності якої я знаходжуся, просто терпить мене і якщо я щось зроблю не так з мене будуть сміятися, принижувати. постійна думка, що я тупо ніхто. наприклад, хочу сьогодні піти погуляти в те місце. думка в голові: ти себе бачила? ти бачила людей які там зазвичай гуляють? ти не їх рівень.
ще одне, це те, що я не сприймаю своє лицем, якщо його не бачу, дивно, але мені здається ніби воно перекручуються, змінюється, робиться потворним. наприклад, збираюся кудись, дивлюся в дзеркало, ніби добре, а виходжу в люди і так щось ніби тисне «ти страшна ти страшна ти страшна» і хочеться втікти і заховатися.
я, чесно кажучи, не знаю яке у мене ставлення до себе. одного дня я собі подобаюся, а на другий день хочу розбити всі дзеркала, аби тільки не бачити себе.
оця навʼязлива штука про те, що я посміховисько не дає мені рухатися нікуди. не можу ні вийти ні з ким погуляти, ні покликати нікого, бо хто я така? а якщо людині я гидка?
саме ця відсутність друзів, боязнь вийти будь-куди, страх почуватися одинокою, присоромленою, ніяковою і породжує думки про те, що зі мною ніхто ніколи не захоче дружити, бо якщо до цього часу ніхто не хотів, то чи зараз у дорослому віці захоче? що у мене ніхто ніколи не закохається, бо в мене неможливо закохатися. мені здається, інші люди не сприймають мене як дорослу самостійну особу, а як таке щось, незначне. ніби я масовка, яка ніколи не буде головним героєм
з однолітками я не спілкуюся й досі. намагалася знайти друзів серед нових людей в універі і поза ним, але чомусь спілкування не складається. я думаю, що причина в тому, що я в присутності будь-кого автоматично вважаю себе гіршою, як зовнішньо, так внутрішньо. ніби я якесь посміховисько, а будь-яка інша людина, у присутності якої я знаходжуся, просто терпить мене і якщо я щось зроблю не так з мене будуть сміятися, принижувати. постійна думка, що я тупо ніхто. наприклад, хочу сьогодні піти погуляти в те місце. думка в голові: ти себе бачила? ти бачила людей які там зазвичай гуляють? ти не їх рівень.
ще одне, це те, що я не сприймаю своє лицем, якщо його не бачу, дивно, але мені здається ніби воно перекручуються, змінюється, робиться потворним. наприклад, збираюся кудись, дивлюся в дзеркало, ніби добре, а виходжу в люди і так щось ніби тисне «ти страшна ти страшна ти страшна» і хочеться втікти і заховатися.
я, чесно кажучи, не знаю яке у мене ставлення до себе. одного дня я собі подобаюся, а на другий день хочу розбити всі дзеркала, аби тільки не бачити себе.
оця навʼязлива штука про те, що я посміховисько не дає мені рухатися нікуди. не можу ні вийти ні з ким погуляти, ні покликати нікого, бо хто я така? а якщо людині я гидка?
саме ця відсутність друзів, боязнь вийти будь-куди, страх почуватися одинокою, присоромленою, ніяковою і породжує думки про те, що зі мною ніхто ніколи не захоче дружити, бо якщо до цього часу ніхто не хотів, то чи зараз у дорослому віці захоче? що у мене ніхто ніколи не закохається, бо в мене неможливо закохатися. мені здається, інші люди не сприймають мене як дорослу самостійну особу, а як таке щось, незначне. ніби я масовка, яка ніколи не буде головним героєм
Що означають ці оцінки?
Оцінки питань
Користувачі можуть голосувати за запитання, що сподобалися. Найкращі питання ми розміщуємо у спеціальній секції сайту.
Ви можете проголосувати за питання, якщо воно чимось вам сподобалося. Можливо, цікава тема, чи добре описана проблема, чи ви вважаєте, що відповіді психологів на поставлене питання корисно було б почитати багатьом іншим людям.
Якщо ви голосуєте за якесь питання, то посилання на нього пізніше може бути відображене на вашій особистій сторінці, у секції "Сподобалися питання". Ваші негативні оцінки ніде не відображаються.
У психологів на особистих сторінках запитання, що їм сподобалися, відображені не будуть.
