Я незнаю, що в мене за стан такий, проте хочу поділитися ним з вами.
Я вже не можу робити вигляд, що в мене все добре.

Останнім часом дуже багато згадують різних позитивних подій, які якраз і є одними із факторів, які впливають на мій емоційний стан (наприклад, коли згадують подію посмішка, а потім така сильна тяга до минулого і біль у душі, ніби хочеться прожити ті емоції і події знову, повернутися у часи коли все було по іншому ).

Другою причиною є те, що я незнаю хто я ;свого призначення- теж не знаю. В який навчальний заклад вступати та на кого. Одним словом - розгубленість.

А ще мене нервують вчителі, постійно потрібно вдавати вигляд, що ти всім задоволений, підлаштовуватися під кожного. Вислуховувати в свою адресу крик на який ти не можеш відповісти, бо потім навіть мови ніякої не може бути про золоту медаль.

Мого тата було тяжко поранено на війні, зараз він дома про те коженого разу, як дивлюся в його очі згадують пережиті мною на той момент емоції. І переживала я ці емоції у середині, знову видавала вигляд, що все добре та підтримувала маму . Проте, коли я ходила до школи з запухлими очима, ніхто навіть не запитав там мене, чи все добре(я зараз навчаюся в іншій школі, пішла туди щоб получити повну середню освіту , відчуваю себе там лишньою).

Подруг у мене немає, окрім моєї старшої сестри. Це можна пояснити тим, що дивлячись на тих псевдо подружок, нікому не можу довіряти.

А також мене супроводжує емоція роздратованості, можу зірватися на одну з небагатьох найдорожчих людей - маму. Слово - вибач, сказати дуже важко.
Ще я боюся плину часу.
І кожного вечора сильний біль стискає серце, що сопроводжується плачем.
Є ще дуже багато різних факторів.