Страх перед мовчанням

Доброго часу доби!

Як мене оцінюють люди, коли поруч з ними такий мовчун? Чи не відштовхує це їх?

Да хто ж їх знає, як вони Вас оцінюють. Може Вони Вас навіть не бачать, то і оцінити не зможуть.. А може їх це зазікавить, бо невідомо хто Ви та про що Ви.. А може... - що завгодно. Це треа запитиувати і з'ясовувати безпосередньо з кожною окремою людиною.. Саме з кожною. Бо те, що для однієї людини "ок" для іншої - ні про що, а для третьої - страшна річ, а для четвертої - цікавинка, для п'ятої - виклик, для шостої...

Як Вам самій краще? І чому саме так?

Важливо робити так, як комфортно Вам, незважаючи на те, як це хтось сприйме.

Але тут є такий момент.

Ви мовчите НЕ тому, що хочете просто помовчати, бо Вам тема нецікава, чи ліньки розмовляти, чи "тут все ясно", чи розумієте, що нема сенсу, тощо.

Ви не хочете говорити, бо боїтесь, що незнайома людина якось не так Вас сприйме, або образить.

От коли Ви вже зрозумієте, що за людина, то Ви або скажете їй те, що буде "безпечно" для Вас, або вирішите мовчати.

Тобто ваша мовчазність- це не вільний вибір впевненої в собі людини, а скоріше захисна стратегія, щоб не зробили боляче, не знецінили, не зруйнували певний образ, який Ви хотіли б створити про себе.

І тут є сенс розібратись з причинами та звільнитись від страху "виглядати якось не так".

Щоб прийти до комфортного для Вас стану- коли хочу, то говорю, коли ні, то мовчу.

Доброго дня!

Я типовий інтроверт, і мені дуже складно говорити на якісь нейтральні теми з новими людьми, поки я не дізнаюсь про співбесідника побільше. Через це я комплексую і почуваюсь не впевнено.

Насправді, одна зі складових темпераменту (інтроверт) не має принципового значення у спілкуванні. Впливають саме страхи. А вони, в свою чергу, є надбанням минулого - того періоду, коли формувався Ваш образ самої себе і образ контактів з іншими людьми.
Вийшло так, що в ранній період життя була закладена формула - поводься обережно, бо можеш наразитися на неприємність.
Що з цього приводу казали Вам батьки?
Які випадки в дитинстві могли повпливати на теперішнє ставлення до спілкування з незнайомими людьми?

поки я не дізнаюсь про співбесідника побільше.

Видно, що йдеться про відчуття безпеки. Правильно?
Поміркуйте, чим можуть бути небезпечні розмови на нейтральні теми з новими людьми?

Що краще - через силу видавити з себе хоч щось, спробувати дізнатись побільше про співбесідника при перших комунікаціях, чи поводитись так як мені комфортно і говорити тільки тоді, коли в мене спонтанно виникає таке бажання, а не вимушено?

Ось дивіться. Пригадайте, що відчуваєте Ви, коли поруч інша людина поводить себе вимушено? Тобто насилує себе психологічно?

чи поводитись так як мені комфортно і говорити тільки тоді, коли в мене спонтанно виникає таке бажання, а не вимушено?

Знову питання. Вам самій комфортніше спілкуватись з тими хто відкритий і спілкується, виходячи із впененності в собі чи з тими, хто напружений і комплексує?

Як мене оцінюють люди, коли поруч з ними такий мовчун? Чи не відштовхує це їх?

Відповіддю будуть Ваші знахідки на запропоновані мною питання.

Відредаговано автором 16-12-2023 15:44:41

Ви запитуєте "Що краще - через силу видавити з себе хоч щось... чи поводитись так як мені комфортно?". Звісно, для того, щоб щось змінити у вашій поведінці (а Ви й самі бачите, що настав час для змін) - звісно, для цього доведеться пожертвувати комфортом і спробувати поміняти лінію поведінки. Це можна зробити і не в терапії. Ви й самі багато усвідомлюєте та розумієте, чого не вистачає у ваших комунікаціях. Тож, вперед. Ви зможете це змінити і самостійно. Почніть поводити себе нетрадиційно, не як завжди, переступаючи через якісь свої "застрягання" і страхи. Просто екпериментуйте і спостерігайте, які прийоми спілкування дають кращий ефект. Врешті, Ви й самі зупинитесь на тих способах і прийомах, які Вам будуть вдаватись найкраще.

Доброго вечора. Знаєте, незалежно від того, чому саме у Вас виникає мовчання, закопувати в собі дискомфорт та намагатись притиснути якісь свої переживання не здається дуже конструктивною ідеєю. Це як терпіти камінчик у взутті. Така думка підкріплюється тим, що за мовчанням може стояти багато чого. Це може бути і умовна тривожність, і намагання відчути людини перш ніж будувати з нею контакт. На це все можуть бути свої причини і Вам може допомогти визначитись з власними (головне не примушуючи себе більш розслаблено та вільно пофантазуйте для себе, на що б це могло бути схожим). Варто також взяти до уваги, що для когось мовчання може бути чеснотою та ознакою того, що людина не збирається заповнювати паузи вставками, щоб зняти з себе напругу, або говорить виключно по справі. Це мої уявлення про це. Я бачу Вашу стурбованість тим, як саме Ви будуєте контакт з людьми, які характерні особливості цього процесу Вам властиві, але ж ми усі різні і це чудово. Кожен спілкується неповторно і по своєму. Подумайте про тих, кому б потенційно було б набагато комфортніше спілкуватись з Вами, ніж з Вашою умовною протилежністю та скільки б всього вони могли б взяти від вашого контакту.

Доброго дня!
Ви пишете, що інтроверт. Але, насправді, людина протягом життя має тенденцію до глибоких змін, певне, якщо розвивається та працює над собою.
Окрім того, дати більш правильну відповідь можна лише тоді, коли є розуміння, чого саме Ви прагнете від спілкування з людьми?
Якщо це просто питання зовнішнього сприйняття Вас оточуючими, - це одне. Якщо ж це питання Вашого особистого життя - це зовсім інше.
Окрім того, не аби якого значення набуває саме Ваше сприйняття самого себе. Якщо Ви самодостатня та реалізована як особистість людина, тоді Вас будуть сприймати не за словами, а за Вашими вчинками, і питання спілкування вирішиться саме собою. А якщо відчуваєте, що нереалізованість якось пов'язана із стосунками з людьми, тоді вміння спілкуватися стає конче необхідним.
Щоб сказати щось більш конкретніше, як на мене, надзвичайно мало інформації. Адже, питання не виникло само собою. Отже, є щось таке, що змусило Вас задуматися над своєю манерою вести розмови. Я б Вам радила звернутися на індивідуальну консультацію, де Ви б змогли більш спокійно та відверто поговорити зі спеціалістом, щоб отримати професійну пораду, або ж і допомогу...

Відредаговано автором 17-12-2023 15:02:28

Я типовий інтроверт, і мені дуже складно говорити на якісь нейтральні теми з новими людьми, поки я не дізнаюсь про співбесідника побільше. Через це я комплексую і почуваюсь не впевнено.

Типовий інтроверт може говорити з новими людьми на нейтральні теми, але не може говорити на теми більш душевні, інтимні. Але з друзями та провіреними людьми відкривається. Тому, у Вас надто виражена інтроверсія, не типова. Отже, сокріш за все, це результат отриманих психологічних травм, що неймовірно підсилили інтроверсію і перетворили її в універсальний захистний механізм. Який тепер заважає будувати стосунки.

Що краще - через силу видавити з себе хоч щось, спробувати дізнатись побільше про співбесідника при перших комунікаціях, чи поводитись так як мені комфортно і говорити тільки тоді, коли в мене спонтанно виникає таке бажання, а не вимушено?

Насильство над собою ніколи ще не допомагало, тільки навпаки. Примітивними порадами у Вашому випадку проблему не вирішити. Тільки в психотерапії з психологом.

Як мене оцінюють люди, коли поруч з ними такий мовчун? Чи не відштовхує це їх?

По-різному. Когось і відштовхує, когось - ні. Все залежить від індивідуальності цих людей.