багато чого я просто не роблю, бо є страх, що не вийде, не так вийде, не сприймуть, осудять і т.д.

Але це з дитинства ще заклалося.

В мене дитинство нормальне цілком було

ніякого булінгу чи абюзу не було ніколи.

1. я довго відказувала у зустрічанні хлопцям, бо не вмію цілуватися. Я створювала образ такої дівчини з досвідом, а насправді боялася і втікала від близкості, щоб не розчарувати хлопця і мені щоб боляче не було, щоб цей образ не зруйнувався.
2. я розлучена, користуюсь успіхом в мужчин, але вже більше 8 років стосунків нема, бо я їх не розвиваю через страхи: що не така буду в ліжку, що буде видно що я надто зацікавлена мужчиною, що це і так нічим хорошим не закінчиться і т.д.
3. Ще одни приклад я навчилася водити машину, хочу цього але кожен виїзд це стрес, бо мені здається що можу щось не так зробити, що будуть сміятися з мене, що я не добре їжжу, що піде таки щось не так.
4. По роботі теж так, можу розвиватися але часто боюся викласти свою ідею позицію, бо може вона буде дивною, не на часі, не всім сподобається і т.д.
І думаю (навіть певна) всі ці страхи безпідставні, але всерівно боюся...

Я зрозуміла скільки я втрачаю від цього, скільки не зробила, пропустила, не спробую...

Як це пропрацювати і чи можна щось виправити в моєму віці?