Конфлікт із хлопцем через його довгу відсутність вдома

Вашу ситуацію бажано обговорити з психологом. Вона не про те, що хлопець затримався у друга, а про ваші стосунки, про вміння вирішувати конфліктні ситуації.
Ви пишете "я була зла". А що це означає?
Ви кричали, били посуд, ображали? Яка у Вас була реакція, як вона проявилася?
Перш ніж злитися, Ви повинні подумати, чому хлопець затримується? Може йому не дуже хочеться повертатися до Вас і з іншими людьми йому краще?
Ситуація серйозніша, ніж Ви її уявляєте.

Відредаговано автором 11-03-2024 04:53:41

Добридень, Xena)
Ваш хлопець звичайно поводився не найкращим чином. Але це доволі передбачено в такій ситуації. Кожен з нас має не одну, й не дві потреби і одна з них - спілкування з друзями. Саме різнобічність робить життя повнішим, гармонійнішим. Тому усіх нас так дратують ревнощі - бажання привласнити, обмежити у чомусь. І це якоюсь мірою були саме вони. Ви поставили хлопця у ситуацію, де він повинен був обирати з ким проводити час. Свідомо чи ні, але дуже очікувано він опирався. Як, до речі, і ви. Вас ситуація чомусь теж не влаштовує. Або друзі не подобаються, або відносини не достатньо "довершені", або щось інше. І ви теж цьому опираєтеся. Але от спосіб опору вибрали ви обидва не дуже свідомий.
Краще б без емоцій сісти та подумати, а потім обговорити.
- чому ви так не хотіли його туди відпускати? - що з ним там такого могло трапитися, що вас не влаштовує? - чому ви не змогли себе зайняти, поки його не було? адже ви доросла жінка, а не мала дівчинка, яку мама кинула сама вдома і пішла у кіно?
А головне - чому він вас тепер шантажує образою!? Дуже поганий симптом у відносинах. Це означає, що у вас немає більш здорового способу реакції на психологічний тиск. Ось над чим слід було б порозмірковувати.
Таке трапляється, коли люди замовчують проблеми, не доносять одне до одного свої потреби, погано вибудовують кордони у відносинах

Доброго ранку, Хena!

КОНФЛІКТ ІЗ ХЛОПЦЕМ ЧЕРЕЗ ЙОГО ДОВГУ ВІДСУТНІСТЬ ВДОМА

Хочу привернути Вашу увагу на те, що у дописі немає жодного питання до психологів(!)
На що, по-вашому, вони в такому разі мають реагувати?
На Саму ситуацію?
Шукати "винних"?
Схвалювати "правих"?
Робити припущення стосовно підгрунтя описаної вами події?

В результаті він прийшов додому майже о 9 годині вечора, мене дуже розізлило, по-перше, те, що він так довго не повертався, а, по-друге - він не дотримався своєї обіцянки і навіть не попередив, що затримується.

Необхідно, на мою думку, дивитись в корінь проблеми. Верхівка вже очевидна. Вона в самому конфлікті і ще

у нас зараз важкий період у стосунках, часто виникають сварки через якісь дрібниці

Невже через дрібниці? Яка користь применшувати глибину протиріч і непорозумінь, називючи їх зовнішні прояви ДРІБНИЦЯМИ?!
Якщо партнери люблять одне одного, довіряють одне одному, можуть домовлятись на основі постійного відкритого діалогу, то частих сварок НЕ БУДЕ(!)
Отже, що між Вами відсутнє?
Що не спрацьовує?

Я звернулася на цей сайт, бо насправді не розумію чому мене це так зачіпило, є лише припущення.

Це вже щось наближене до питання. Може, все-таки його сформулюєте?
А я тим часом уточню: Ваше "припущення" це -

не важлива для нього...

?
До речі, за тими трьома крапками що знаходиться?

Я сказала "дрібниці" бо в основному це сварки через побут... У нас була критична точка у стосунках - дуже сильна сварка, під час якої ми майже не розійшлися

Обов'язково поцікавлюсь - Ви, дійсно, вважаєте, що сварки через ПОБУТ?

потім емоції вщухли і ми вирішили спробувати врятувати та покращити наші стосунки

Рішення і намір, на мою думку, доречні. Проте, як же їх можна реалізувати, коли

хлопець вважає, що він завжди правий, а я ініціюю сварки і, як він каже "виношу йому мозок"...

?
Наскільки об'єктивною є Ваша оцінка ситуації, важко сказати, адже будь-яке судження людини буде суб'єктивним за визначенням, бо людина є суб'єктом.
Водночас, її власні почуття, емоції, стани, думки так само не можна не враховувати, бо це вона і є. Вона ТАК живе. Так реагує. Так мислить. І у власних діях спирається на те, що відчуває.

Отже, модель "я завжди правий, а ти завжди винна" виглядає руйнівною і шкідливою для відносин. А що ж тоді робити? Як її змінювати? Яким чином змінювати? У Вас є думки з цього приводу?

Чи розглядаєте Ви варіант звернення до психолога, що працює з парами?

Відредаговано автором 11-03-2024 10:43:57

Доброго дня!

Можете детальніше описати свої стосунки з хлопцем? Чи є між вами довіра, взаємна повага, чи часто ви конфліктуєте?

Які у Вас стосунки з власними батьками, чи є вони контролюючими людьми? Чи намагались ріді контролювати Вас, коли Ви були дитиною і підлітком? Адже ця звичка могла перекочувати у Ваше доросле життя.

Чого Ви боїтеся, коли хлопець довго не вдома? Чи був у Вас досвід зради або покинутості в минулих стосунках?

Доброго дня!

А вы всегда его так питаетесь контролировать?
Не даете ему свободы - вот он и обижается.
У каждого человека - должна быть своя личная свобода - по действиям, словам, взглядам, мыслям.
Вы сильным контролем его давите... ( причины разные - ревность, властность, недоверие ему)
А вас же злит, что он не делает, так как вы от него хотите.
И что он свои обещания не исполняет.
Тут и вам нужна психотерапия - чтоб лучше понять откуда у вас такой гиперконтроль идет.
И семейный психолог нужен - если парень согласится. И если ему это важно и нужно. Чтоб понять друг друга лучше.
Доверия нет - вы ему не доверяете... он видимо вам уже не доверяет.

Доброго вечора!
Мої колеги написали вже багато корисного, тому я, щоб не повторюватися, спробую, написати лише те, що на мою думку, є основним.
Перше. Ви живете з чоловіком 5 років і називаєте його "хлопцем". Це як? Адже, навіть проживши разом рік, пару вже можна вважати сім'єю. Тобто, не усвідомлюючи цього, Ви його чомусь не вважаєте своїм чоловіком. А коли жінка не сприймає чоловіка як свого, він "своїм" стати просто не може від слова "зовсім". Бо це іде на рівні сприйняття.
А тепер далі. Якщо жінка, живучи 5 років з чоловіком, не сприймає його як свого чоловіка, то чому він її повинен сприймати як свою дружину? А якщо він її не сприймає як свою дружину, то чому він повинен їй звітувати, загалом, де і з ким він був, тим паче, якщо просто затримався... Ви ж не матуся, і не дружина, правда?
Третє. Якось я проводила тренінги серед молоді як психолог по сімейному вихованню. І у мене був один цікавий тест стосовно от таких неофіційних проживання разом. Дівчата всі як одна вважали, що повинні поводити себе з хлопцями як дружини, у тому числі, звітувати, де і з ким були... А от хлопці...
На моє питання, як би вони відреагували, якщо б дівчина, з якою вони проживають, почала їм дорікати, що вони пізно повернулися додому, Всі як один відповіли: " А хто вона мені така, щоб я перед нею відчитувався? Вона що, мені дружина? Вона мені ніхто!"
Тому, у мене питання до Вас. Ви живете п'ять років разом, це дуже довгий строк, чому досі не в шлюбі? Він Вам робив пропозицію одружитися? І чи не от таке Ваше незрозуміле становище і турбує Вас найбільше? Тільки Ви собі в цьому чомусь не зізнаєтеся, чи боїтеся зізнатися?
От Ви пишете "бо насправді не розумію чому мене це так зачіпило, є лише припущення..." А потім додаєте сама: "через цю ситуацію відчула, що не важлива для нього..."
Як на мене, ви дуже психо-емоційно залежні від нього. А чоловіки такі речі одразу відчувають і жінку не поважають. Бо як можна поважати того, хто сам себе не дуже і поважає...
Складається враження, що Ви повністю втратили себе і почали жити лише своїм хлопцем...
У Вас є якісь інтереси окрім хлопця і побуту? Жінка залежна від чоловіка одразу стає негарною, нецікавою..
А потрібно, щоб було навпаки...
Як на мене, Вам потрібно стати самодостатньою ( не плутати з самостійною), тобто, внутрішньо наповненою, а отже, дуже гарною та цікавою... Тоді Ви від нього відчепитися не зможете, а не те що перебувати в ролі приниженої жебрачки, яка чекає його біля дверей...

Відредаговано автором 11-03-2024 17:15:09