Як змусити себе виконувати завдання?

Показати сльози -це слабкість,це доказ що тебе зламали,

Почему вы так решили?
Кто такое говорил?
Плакать это нормально, чувствовать разные переживания нормально.
А вот улыбаться, когда плохо и притворяться - не ок. Ни вам, ни окружающим, которые не понимают ни что с вами происходит, не знают вас настоящую.

Кто выбирал вам обучение?
Хотите ли вы работать по специальности?
На кого вы учитесь?
Что вам в целом интересно?
И как давно такие мысли у вас и такое состояние?

Щодня я ходжу з посмішкою (намагаюся) і щиро заздрила людям які могли плакати при інших чи бути повністю відвертими,я так не можу. Показати сльози -це слабкість,це доказ що тебе зламали

Доброго вечора. А інші люди, які дозволяють собі плакати при інших, яким заздрите, їх зламали?

я ж наче людина,і теж живу в цьому світі,та чомусь так важко щодня, що хочеться зникнути. Що мені робити

Ви людина, якій швидше за все не вистачає близьких та теплих стосунків, в яких природньо бути собою. Можна звернутись до психолога, в тому числі он-лайн, щоб в процесі роботи з ним зрозуміти, що з Вами відбувається та навчитись відчувати себе по-іншому. Це насправді можливо в контакті з іншою людиною, яка буде Вас приймати і підтримувати.

Відредаговано автором 01-10-2024 18:27:57

Зрозуміло, що те, через що ти проходиш, справді складне і болісне. Часто, коли ми застрягаємо в думках про "чому" і "навіщо", це може блокувати нас і не давати можливості рухатися вперед. Ти пишеш, що не бачиш сенсу в завданнях, і це може бути частиною загальної картини — коли ми втрачаємо контакт із тим, що для нас по-справжньому важливо.

В ACT (терапії прийняття і відповідальності) є така концепція, як життєві цінності. Це не про завдання чи обов'язки, а про те, як ми хочемо жити в цьому світі. Що для тебе важливо? Якою людиною ти хочеш бути? І це не означає, що ти повинна відразу все знати. Просто почати задавати собі це питання може вже бути великим кроком. Коли ти говориш, що не можеш або не хочеш виконувати завдання, це цілком нормально. Це може бути частиною того, що ти відійшла від свого внутрішнього компасу — тих речей, що роблять твоє життя значущим.

Щодо сліз і того, що ти не можеш їх показати — в АСТ ми працюємо з прийняттям власних емоцій такими, як вони є. Ти не слабка, якщо плачеш, або якщо хочеться плакати. Навпаки, визнання своїх почуттів — це прояв сили. Можливо, спробуй не тікати від цього бажання плакати, але дозволити собі це відчути. Крик, плач, сміх — усе це частина життя, і ти маєш повне право на всі ці емоції.

Зараз здається, що втрата контакту із сенсом життя і власними емоціями змушує тебе почуватися ніби за межами життя. Це важко, і це можна змінити. Почни з малого: з того, щоб просто спостерігати за своїми почуттями і думками без засудження. І пам'ятай, що те, через що ти проходиш, можна вирішити. Ти — важлива. І маєш право жити життя, де твої бажання і цінності відіграють головну роль.

Нет сил на учебу потому что ВСЕ силы Вы тратите на БОРЬБУ с самой собой, со своими чувствами, на их сдерживание и сокрытие от других, да на фальшивую улыбку. А знаете сколько сил уходит на подобное?!
Что же касается непозволения себе плакать и представления, что "слезы - это слабость и раз плачешь, то тебя сломали", то можно смело сделать вывод, что Вы много натерпелись в своей семье и это представление у Вас оттуда. Только сломать Вас у них НЕ получилось. Зато получилось сильно покорежить.
КТО и за ЧТО Вас ломал?
Починить Вас вполне возможно, но на это нужно немало времени и сил. И сделать это Вы сможете лишь в процессе психотерапии с психологом. С тем, кому доверитесь. Как бы ни было это трудно и страшно. Но другого выхода просто не существует. Ну или продолжать жить искусственной жизнью, точнее существовать.