Як справитись з тугою та знайти себе

Сочувствую, что так сложилось. Это очень тяжелые переживания и вам нужна поддержка.
В идеале поработать с психологом, чтобы и переживания было с кем разделить, и найти опору в себе, потому что похоже вы очень опирались на мужа, и теперь в панике.
Возможно стОило бы обратиться к психиатру еще, чтобы поддержать себя медикаментозно, чтобы убрать ПА. Но помните, что ПА это "лечится" психотерапией, поскольку это про подавленные тревогу, страх (чаще всего). И нужно это вытащить наружу и прожить.
Плюс есть группы поддержки родных, чьи мужья, сыновья на фронте. И там бы вы тоже смогли получить поддержку и разделить свои чувства с такими же, как вы.
Какой возраст ребенка?
Как давно мужа призвали?
Он на 0 или в тылу?

Доброго дня, Mari!

ЯК СПРАВИТИСЬ З ТУГОЮ ТА ЗНАЙТИ СЕБЕ

Треба йти до людей. До спільноти жінок, чиї чоловіки на війні. Треба відкритиватись, знаходити вихід важким почуттям, ділитись ними з тими, хто і вислухає, і підтримає, і допоможе! Такою людиною може бути також психолог.

ніякого бажання нема розвиватись,хоча колись була дуже амбіційною та комунікабельною((((

Не можу ствердно сказати, наскільки актуально зараз вести мову про розвиток і амбітність. Можливо, так - актуально. А, можливо, на сьогодні варто опанувати себе. Розібратись зі страхом, подивившись йому прямо в очі. Не уникати цього погляду і побачити, що ж, насправді, лякає? Чим я можу відповісти на тиск страху і самотності?
Доцільно пошукати опори в собі. Розвернутись обличчям до своїх цінностей і сенсів. Життя точно триває і триватиме далі.
Яким воно може бути?
Що для цього потрібно - прийняти реальність? Адекватно до неї пристосуватись? Почати щось конкретне робити, аби з'явився фокус вкладання зусиль. Енергія, зокрема, приростає в процесі діяльності.

Доброго вечора Mari388!
Я Вас дуже розумію. Адже, Ваш чоловік поїхав, на превеликий жаль, не не на курорт. І Ви в одну мить втратили опору, яку мали. І зараз ніби опинилися в підвішеному стані...
Такий вже зараз час, що кожного з нас перевіряє на міцність і правильність внутрішніх опор та орієнтирів. І тепер питання в тому, як швидко Ви зможете внутрішньо перебудуватися. Адже, той стан, в якому Ви зараз перебуваєте дуже небезпечний не лише для Вас, а найперше, для чоловіка і Вашої дитини, які самі дуже потребують підтримки.
Тому, як на мене, питання у внутрішньому Вашому світогляді, який суцільно орієнтований на близьку людину. І за законами нашого життя,чим сильніше ми звикли опиратися на тих, хто поруч, тим швидше цю опору можемо втратити, як це сталося і з Вами. Так наше життя змушує нас почати розвиватися, а не застрягати на місці.
От Ви пишете, що "колись була дуже амбіційною та комунікабельною...", а зараз "що ніякого бажання нема розвиватись..." А Ви задумувалися, чому? Чи не тому, що у Вас все було добре? Для чого розвиватися, щось шукати, коли і так все добре?
З чого почати?
Як на мене, у Вас ознаки депресивного стану. А сам по собі він не зникає. Тому, як на мою думку, почати потрібно з відновлення внутрішніх сил разом із психотерапевтом.. А вже потім - трансформацією світогляду, де опора основна буде перенесена з близьких людей на своє вище "Я".
Чим швидше Ви зможете пройти трансформацію, оговтатися і почати жити далі, тим легше стане і Вашим близьким. Застрягнете в такому стані - можете погіршити і їх стан.
Допоможете собі - допоможете через себе і їм.

Відредаговано автором 05-11-2024 16:19:12

Вітаю. Нажаль, я вас добре розумію і співчуваю, що ви саме так переживаєте це все ( Чи можете ви з ним бути на зв'язку, хоча б періодично? Можливо, з часом йому буде потрібна ваша підтримка теж. Тому що перебування на війні розхитує стан людини, так чи інакше. І щоб ви обидва були в порядку - дуже важливо почати потихеньку піклуватись про себе. Як варіант - звернутсь до лікаря або до психотерапевта, поприймати заспокійливе і налагодити хоча б сон. Тому що виснажена нервова система може сильно впливати і на рішення і на світогляд.. Скажіть, чи є у вас хтось з родичів або друзів, які можуть підтримати та зрозуміти вас? Для кого не треба старатися бути "як раніше", і з ким можна розділити переживання? Скільки років дитині, чи комунікували ви з нею ці зміни? Чи ви знаходитеся в відносній безпеці вдвох?