Надія Іванівна 10 годин тому: 
Я заплуталась... допоможіть
»
Поради психолога онлайн (безкоштовно)
»
Я заплуталась... допоможіть
| Ірина Василівна Гуральчук психолог 09-03-2025 10:33:36 |
1
Доброго дня. Вам зараз мабуть дуже не просто з усіма цими факторами, які на Вас впливають: і стреси від переїздів та адаптації в новій країні, і старання фінансово підтримувати чоловіка, і вплутування мами в Ваше особисте життя, і Ваше накопичене невдоволення шлюбом та почуття зараз до чоловіка та до іншого. Крім того складається враження, ніби за Вас вирішують як Вам бути всі, крім Вас, але Ваша розгубленість зараз можливо і є спротивом до цього всього — бо можливо глибоко за потребою в допомозі ховається Ваше справжнє бажання бути почутою і вчинити по своєму, адже це Ваше життя, і воно належить Вам, не мамі, не чоловікові, не колезі, а саме Вам? Що найбільше турбує саме зараз? Яке найболючіше переживання на цей момент? Відредаговано автором 09-03-2025 10:34:27 
|
| Валентина Михайловна Жемчужникова психолог Київ 09-03-2025 10:34:09 |
2
Ірина Василівна Гуральчук Что вас не устраивало в отношениях с мужем? Вы пишите, что были недостатки, с которыми вы не могли мириться. Обратила внимание, как вы пишите цитата:
Він відправив мене цитата:
ніколи не відпустить цитата:
тепер моя мама стояла на варті, тому зустрічей було менше цитата:
мушу їхати в Україну И как вы не решаете самостоятельно, что делать и как жить, а вам рассказывают и командуют. Чувствуете ли вы себя вправе выбрать ту жизнь и того мужчину, которого вам хочется? Для чего вы вернулись к мужу? Как представляете себе ваши дальнейшие отношения? В целом, чтобы разобраться в том, что вы чувствуете и какое решение принять, хорошо было бы обратиться индивидуально к психологу. Так вы лучше поймете себя, свои чувства и что с вами происходит рядом с мужем и рядом с другим мужчиной, поймете свои желания
|
А Ви бажаєте поставити питання психологам просто зараз? Або отримати приватну допомогу психотерапевта онлайн (по Скайпу, Вайберу, Watsapp)?
| Володимир Анатолійович Тарасенко психолог Запоріжжя 09-03-2025 10:37:08 |
1
Доброго ранку! цитата:
Допоможіть будь ласка. Спочатку треба визначитись з тим, що відбувається. Тобто яка на сьогодні реальна картина вашого життя. Це допоможе більш об'єктивно сприймати ситуацію і, відповідно, побачити прийнятний вихід. Ось ми маємо: цитата:
Відчуваю себе жахливо... з чоловіком 8 років одружена, дітей нема. цитата:
Вже до війни я відчувала, що чогось особливого вже не відчуваю до нього, але він в свою чергу ставився до мене прекрасно. Хоча сварки були у нас, мене це дуже непокоїть і я бачила такі недоліки з якими мені було тяжко миритися, ми їх обговорювали, але нічого не змінювалось. Також дайте собі відповідь, НАВІЩО, взагалі, миритись з чимось, що категорично не влаштовує, тим більше, коли партнер слухає, але висновків і потрібних кроків не робить? цитата:
За кордоном я досить швидко інтегрувалась, вивчила мову і знайшла роботу. цитата:
Постійно відправляла гроші чоловікові, навіть коли тільки отримувала допомогу Далі стосунки з чоловіком погіршувались. І на цьому фоні заявила про себе потреба в коханні, теплих відносинах цитата:
А в листопаді він зізнався, що він в мене закохався і вже давно. Мені він теж подобався і я в цьому зізналась. Якщо запитаєте себе, чи мрієте ви про майбутнє з цим колегою? Наскільки добре ви його знаєте - характер, звички, світогляд, його особисту історію? цитата:
Ми почали з К. ще більше спілкуватись, але тепер моя мама стояла на варті, тому зустрічей було менше. цитата:
Почуттів нема, тільки жалість і вина. Жалість з приводу чого? А вина через що? цитата:
У відповідь я почула, що це була тільки перевірка, що він мене любить і ніколи не відпустить. цитата:
В мене почались проблеми зі здоров'ям на фоні стресу і ще більша дипресія. Відредаговано автором 09-03-2025 10:39:40
|
| 09-03-2025 12:49:40Доповнення від автора |
|
↩ Реакція на відповідь № 379054 для Ірина Василівна Дякую за розуміння! Справді під цими факторами мені навіть тяжко писати чи з кимось говорити на цю тебе, бо відразу навертаються сльози. І я відчуваю себе дуже розгубленою. Найболючіше для мене зараз зробити комусь боляче. Адже якщо я залишуся з чоловіком будуть всі раді, крім К. Якщо залишуся з К., то він буде щасливим, але мої стосунки з мамою і сестрою будуть трохи нятянутими... Як буду відчувати себе я? Де буду я щасливою? Я вже й сама незнаю...Зараз в голові виникає лише одне... я завжди мріяла бути вчителем початкових класів, але мене відговорили від цього коли я поступала... а в Німеччині я побачила знову можливість бути може й не вчителем, але хоча б вихователем у садочку... працювати з дітками... вивчити цю професію і не тинятись від роботи до роботи шукаючи себе... |
| Валентина Михайловна Жемчужникова психолог Київ 09-03-2025 12:58:29 |
|
| 09-03-2025 13:03:56Доповнення від автора |
|
↩ Реакція на відповідь № 379055 для Валентина Михайловна Так ви праві, я керована всіма в моєму житті. Мама вибрала де я мала вчитись, чоловік обирає де ми маємо жити і як... я б і хотіла б приймати свої рішення, але мене ніхто не чує...Ось це і є одна з ситуацій в нашому подружньому житті... Чоловік приходить до мене з запитаннями, щоб порадитись, але коли я кажу свою відповідь і як на мою думку треба правильно вчинити (і в більшості випадків я права), то він або ж робить все одно по своєму, кажучи мені "ні так не добре буде", або ж йде до інших запитувати поради і інші люди зазвичай (дуже часто) згідні зі мною і кажуть те ж саме, і тоді мій чоловік згоджується і робить так, або ж все одно по своєму... після чого попадає на гроші чи проблеми і біжить знову до мене за порадою... ми говорили про це, він каже що моя думка йому дуже важлива, але я нажаль цього не бачу... Ще одна проблема, це секс. Я майже ніколи не хотіла свого чоловіка. Ми намагались це обговорювати, але в мені нічого не змінюється... Я готова йому віддаватися, але відчуваю, що я як колода в ліжку, хоча знаю, що я не така, але з ним по іншому не можу... Чому повернулась до чоловіка? Я думала, що відстань наші стосунки досить розхолодила і можливо коли ми будемо разом, то почуття повернуться... |
| Ірина Василівна Гуральчук психолог 09-03-2025 13:08:42 |
Схоже, досі Ви виконували роль людини, яка дбала про комфорт і радість всіх навколо, подекуди ціною відмови від власних бажань і потреб...? І все було ще більш-менш стерпно, поки не зустріли К. — і тут вже починає розривати між тим і тим, бо хочеться по звичці зберігати все як є, тобто щоб всім догодити, але вже, здається, що немає такого варіанту... І можливо ця болюча ситуація для того, щоб все-таки визначатися з пріоритетами. Коли задоволеність інших доводиться відсунути на другий план. Бо Ви розірватися на частини, щоб були задоволені всі — просто не зможете.
І щодо стосунків, і щодо професії — може не пізно зробити зараз так, як Вам би хотілося? Спробуйте описати детально, що Ви зараз відчуваєте і думаєте, що зараз потрібно Вам для себе. Буде корисним ведення щоденника, щоб більше помічати власні думки і почуття, відділяти їх від інших, і повертатися до себе, бо Ви в себе одна.
|
| Валентина Михайловна Жемчужникова психолог Київ 09-03-2025 13:14:51 |
цитата:
я б і хотіла б приймати свої рішення, але мене ніхто не чує... В рамках закона вы вольны делать, что хотите. И тут как раз в некоторых моментах хорошо бы взять пример с мужа - он просит совет, слушает. Но это не означает, что он должен прислушиваться и делать, как вы говорите. В целом, то, что вы пишите, это тема сепарации - психологического взросления и отделения от родителей. Это приведет к тому, что вы начнете жить свою жизнь, не спрашивая, не ожидая одобрения и не испытывая чувства вины по этому поводу. У меня на страничке есть пара статей на эту тему - сможете больше понять, что это, для чего и как влияет на жизнь. По поводу того, что не было и нет сексуального желания к мужу. Так всегда было? А к другим мужчинам, если он были у вас? Нежелание секса может быть по причине, как зажатости и неумения слышать свое тело, получать удовольствие и неуверенность сильную в себе, так и быть результатом обид на мужа.
|
| 09-03-2025 14:03:44Доповнення від автора |
|
↩ Реакція на відповідь № 379056 для Володимир Анатолійович Дякую за відповідь.Я виховувалася з таким розумінням, що шлюб це на завжди. І коли щось не влаштовує, треба шукати компроміси і якісь виходи з ситуацій, та й жити далі разом. Про розлучення ніколи й мови не могло бути. Один з моментів, що мене не влаштовувало, я вже описала вище. Зараз ще додався контроль, якби в мене не стояв пароль на телефоні, то всі мої переписуи вже були б прочитані. А коли я кажу, що не хочу дати йому щось прочитати, то він ображається і мучиться, може ніч не спати і надумувати собі всілякого. За три роки в Німеччині, я змушена була дуже багато разів виправдовуватись, що я йому вірна, бо підозр було багато. Перестала виправдовуватись лише тоді коли справді з'явились почуття до іншого, тоді я просто сказала, що досить з мене і я більше не буду виправдовуватись... Також мене не влаштовує його не амбітність. До війни я працювала на двох роботах, він на одній і будував для нас будинок. ( я завжди казала, що я не хочу жити в тому будинку) Коли я казала, що нам трохи не вистачає грошей, то він казав, що я можу ще вдома віддалено працювати (тобто третю роботу знайти). Я бачила це по іншому і казала, що він би міг працювати ще на одній роботі теж і за ці гроші добудовувати будинок. Але цей варіант завжди відхилявся. Зараз він намагається підлаштуватись під мене, щоб мені максимально вгодити. Але ж як можна вводити людині, яка сама не знає що хоче... або ж з ним бути не хоче.. Я вже два місяці поруч з ним і розумію, що якби не мої мрії, які мені хочеться здійснити, то можливо б я й далі мирилась з його характером, або ж намагалась переробити його під себе. Адже багато чому мені зараз з ним комфорто, тому що він вже за 8 років знає як під мене підлаштуватись. Але я знаю і часто бачу на його обличчі, що йому теж це не дуже довподоби, але мене він втрачати не хоче, тому робить. Про колегу... За той час що ми спілкуємось, то я вже багато ситуацій йому змоделювала, які в мене стались в житті з моїм чоловіком і запитала, як би він вчинив... його відповіді мені дуже подобаються і перекликаються з тим що думаю я. (Так я порівнюю його зі своїм чоловіком). Я навіть якось назвала нас спорідненими душами... він готовий підтримати мене і мою мрію, бути поруч завжди. Коли мені тяжко він завжди готовий мене вислухати (хоч я не завжди готова відкриватись). Те як він розповідає як бачить наше майбутнє, його мрії, мене дуже радує. (Мій чоловік ніколи не розповідав мені яке в нас могло б бути майбутнє). Звісно я не можу сказати, що я його знаю дуже добре, але з того що я знаю розумію, що він мені більше підходить ніж мій чоловік. З мамою окрема історія і дуже тяжка. Вона дуже любить мого чоловіка, як власного сина. А в нас з нею особливо близьких відносин ніколи не було. Мій чоловік з нею більше спільної мови може знайти ніж я з нею. Я маю досить закритий характер. Про жалість і вину... Він сказав, що не зможе без мене прожити і піде на війну. Розумію, що це маніпуляція, але мені його шкода. Також, як же він фінансово проживе. Він не вміє розпоряджатися грошима (все йде в будівництво всі наші 8 років). Коли він плаче і каже, що не хоче без мене жити, то мені його особливо шкода. Обіймаю його і намагаюсь розрадити. І в цей момент відчуваю вину, що хочу його залишити, адже раніше пообіцяла, що буду з ним назавжди. Винна також у тому, що мені сподобався інший, коли в мене є чоловік. Також відчуваю вину перед К. Бо сказала йому що їду розводитись, але досі на це не наважилася. Я теж питала у себе чи приречена я завжди терпіти? Розумію що ні. Коли ж задаю це питання чоловікові, то він каже що заради мене буде все терпіти (навіть відсутність сексу). |
| Володимир Анатолійович Тарасенко психолог Запоріжжя 09-03-2025 14:30:14 |
1
цитата:
Я виховувалася з таким розумінням, що шлюб це на завжди. І коли щось не влаштовує, треба шукати компроміси і якісь виходи з ситуацій, та й жити далі разом. Про розлучення ніколи й мови не могло бути. цитата:
Зараз він намагається підлаштуватись під мене, щоб мені максимально вгодити. Але ж як можна вводити людині, яка сама не знає що хоче... або ж з ним бути не хоче.. Чи можна любити того, чия позиція збудована на страху і бажання догоджати?! Складне питання. Мабуть, про кохання в такому випадку не йдеться. А серед почуттів залишається жалість і вина. До речі, хотів спитати, чому діточок у вас в сім'ї нема? цитата:
Я теж питала у себе чи приречена я завжди терпіти? Розумію що ні. Коли ж задаю це питання чоловікові, то він каже що заради мене буде все терпіти (навіть відсутність сексу).
|
| 09-03-2025 14:36:21Доповнення від автора |
|
↩ Реакція на відповідь № 379063 для Валентина Михайловна Я завжди думала, що добре впоралась з сепарацією. Я просто боюсь образити маму. В нас із нею й так стосунки складні...З потягом до інших чоловіків. Саме до К. в мене і є потяг. На рахунок образ на чоловіка, це таки може бути. Але чи можна щось з цим робити, коли ми вже це обговорювали, але я не можу позбавитись від того що в моїй голові і тому навіть його вибачення не допомагають. |
| 09-03-2025 14:43:48Доповнення від автора |
|
↩ Реакція на відповідь № 379068 для Володимир Анатолійович Я ніколи не думала, що ставлю на собі хрест. Завжди дивитись на це, як на те що не можу змінити і лишається просто змиритись. Але зараз з'явились можливості, щось змінити, але мабуть духу не вистачає...І страхи є... а якщо я залишуся одна, якщо потім і К. захочу залишити, якщо я зроблю не правильний вибір, чи не буду шкодувати... і т.д. На рахунок дітей... я не маю відповіді. Ми хотіли і старались... і лікарі ніяких патологій у нас не виявили... тому для мене це як ще один доказ того що ми не сумісні.. але це вже я можу себе накручувати... Я не знаю чи я готова жити як сусіди... без справдженої мрії, без нормальної сім'ї. Хоча я й не знаю чи вийде з К. побудувати сім'ю, але спробувати хочеться... |
| Валентина Михайловна Жемчужникова психолог Київ 09-03-2025 14:50:48 |
1
Сепарация это не про уехала от родителей и не завишу финансово и жилищно от них. Это про то, чтобы разобраться в том багаже, который передали родители - убеждения, ценности, взгляды, установки, желания, приоритеты в жизни и взять то, что вам нужно, а что лишнее отбросить. Например, вас воспитывали со взглядом про то, что брак это на всю жизнь. Но это мнение ваших родителей и оно не должно руководить вашей жизнью. Увы, так часто бывает, что кто-то в паре вырастает и хочет большего, а другому и так ок. И тогда выбирать нужно своя жизнь и мечты или сидеть рядом с партнером несчастливым, просто потому, что вы когда-то вышли за него замуж. Хорошо, что у вас нет детей. И я бы, честно говоря, сильно поостереглась жить с мужем сейчас, поскольку вы рискуете себя привязать к нему надолго, если вдруг случится киндер-сюрприз. По поводу мужа, который грозится пойти на войну, то это его выбор и его жизнь. Хочет назло вам пойти на фронт - пусть идет, его право так распорядиться жизнью. Что еще раз докажет его незрелость и неготовность ко взрослым отношениям. С темой вины, долга перед мужем, жалостью к нему и маме, что она сильно привязана к вашему мужу - это все тема сепарации и нужна психотерапия. Очень обидно, что вам в Германии было хорошо, вы быстро адаптировались (что редкость), встретили мужчину - от всего отказаться. А спустя 10-20 лет вы поймете, что время и счастье упущено. У вас одна жизнь и вы достойны того, чтобы прожить ее счастливо. Кстати, по отношению к мужу это тоже честно. Если вы желаете ему добра, то своим разводом вы как раз дадите шанс стать счастливым и ему, с женщиной, которая будет его любить. Да, будет больно какое-то время, но это пройдет и он сможет построить другую семью. А пока вы жалеете его, то несчастливы все Відредаговано автором 09-03-2025 14:51:13
|
| Алла Григорівна Веленко психолог Київ 09-03-2025 15:51:06 |
Доброго дня!
Якщо я правильно зрозуміла, Ви у шлюбі з чоловіком вісім років... А це якраз той період, коли більшість сімей проходять через етап кризи стосунків. Бо коли люди одружуються, у них є певний ліміт закоханості, який з часом тане. І тоді на заміну закоханості, от тих самих, яскравих почуттів, про відсутність яких Ви пишете, повинне прийти більш глибоке почуття довіри, порозуміння, єдності, співчуття... Всього того, що, зазвичай, більше нагадує дружбу. І що люди, не розуміючи законів стосунків, вважають повною втратою почуттів один до одного. Окрім того, Ви пишете, що у Вас з чоловіком немає дітей... Але, як це не дивно, нерідко, діти з'являються саме тоді, коли подружжя проходить через певний кризовий період... Колеги написали дуже багато правильних та корисних речей, тому щоб не повторюватися, я спробую зупинитися на найголовнішому, як на мене, що потребує найбільшої уваги. Перше. Судячи з того, що Ви пишете про стосунки з мамою, Ви і досі перебуваєте в психо-емоційно залежному стані від неї. А коли так буває? Найчастіше тоді, коли в дитинстві не доотримується від батьків, від мами, тої необхідної любові, тепла та уваги, яких так потребує маленька дитини. Адже, дитина дуже залежна від дорослих, вони для неї взірець у всьому. Тому якщо дитина не отримує любові, завжди звинувачує лише себе: я не така, я неправильно себе поводжу, я неправильна, погана і т.д. Тому старається догодити, більше працювати, все взяти на себе... Коли дорослішає, про все те забуває, але...звичка так себе поводити залишається і керує людиною автоматично... Чи не тому Ви працювали на двох роботах вдома, коли чоловік не працював ніде? Друге. З чоловіком, схоже, Ви одразу потрапили у такий же стан психо-емоційної залежності за зразком дитячих стосунків з мамою... Чи не тому намагалися все тягнути на собі, бо так вже давно звикли? І навіть продовжували пересилати гроші чоловіку, виправдовуючи такі свої дії тим, що йому не має чим платити за комуналку? ,.. але ж він, і раніше ніколи не намагався сам заробляти гроші... При цьому, відчуваючи постійне почуття обов'язку, провини, знецінення.. Тобто, відігравали все ту ж роль знеціненої "жертви", що і з мамою... А перебування в такому стані аж ніяк не може приносити якісь позитивні почуття до чоловіка, однозначно...
|
| 09-03-2025 16:01:08Доповнення від автора |
|
↩ Реакція на відповідь № 379078 для Алла Григорівна І що робити? Залишатися з чоловіком і намагатися все зклеїти і змиритись? |
| 09-03-2025 16:07:46Доповнення від автора |
|
Коли я спілкуюсь з чоловіком, то серджусь на кожну дрібничку, що він не так робить (а інколи навіть просто дратуюсь навіть на правильні речі, але мені просто щось не довподоби)... Коли його немає, то є якесь відчуття, що мені його не вистачає... Коли спілкуюсь з К. то сумую за ним і хочу побачитися, але коли не спілкуюсь, то можна й так прожити... але шукаю часто можливості з ним поговорити... Я мабуть так звикла що за мене приймають рішення, що тепер не можу сама його прийняти... не розумію своїх почуттів і не знаю як поставити крапку... |
| Алла Григорівна Веленко психолог Київ 09-03-2025 16:13:15 |
Третє. Ви якийсь час пожили далеко від чоловіка. Трошки відсторонилися від тотального впливу мами, від звичних співзалежних стосунків з чоловіком, відчули нарешті свої якісь глибинні, глибоко приховані, потреби і на хвилі оновлення зустріли К.
І увійшли несподівано для себе в давно забуте почуття закоханості. А стан закоханості схиляє нас, нерідко, до певних ідеалізацій... Ви пишете: "... я вже багато ситуацій йому змоделювала, які в мене стались в житті з моїм чоловіком і запитала, як би він вчинив... його відповіді мені дуже подобаються і перекликаються з тим що думаю я... він готовий підтримати мене і мою мрію, бути поруч завжди..." У Вас з К вже були якісь ситуації, які б не на словах, а на ділі довели його обіцянку бути завжди поруч з Вами? Він якимись реальним вчинками довів, що готовий за Вас взяти відповідальність? Він робив Вам пропозицію одружитися? Адже, в Європі чоловіки схильні просто пожити разом, але не одружуватися. Певне, вміння чоловіка вислухати може сподобатися любій жінці, "Коли мені тяжко він завжди готовий мене вислухати (хоч я не завжди готова відкриватись)..." Але чи є щось об'єктивно реальне, окрім розповідей про те, як К бачить Ваше спільне майбутнє? Адже, мріяти і реально щось робити - це кардинально різні речі. "Те як він розповідає як бачить наше майбутнє, його мрії, мене дуже радує. (Мій чоловік ніколи не розповідав мені яке в нас могло б бути майбутнє)". Так, певне, Ваш чоловік не розповідав про майбутнє, але він просто будував спільний будинок... Інша справа, що цей будинок Вам не подобається. До речі, чому? Четверте. Щоб чоловік почав реально змінюватися, одних розмов про те, що Вам не подобається в ньому та його діях, критично замало. А судячи з того, що Ви писали про своє життя з ним, Ви лише просили про щось. А коли чоловік робив все, як і раніше, тільки ображалися. А так не працює. Чоловіка потрібно виховувати конкретними діями та вчинками. Наприклад, психо-емоційно відсторонившись. От як це сталося, коли Ви були закордоном і закохалися в іншого. І чоловік відчув, що може Вас втратити і реально змінюється тепер... Коли дитина недолюблена з дитинства і звинувачує у нелюбові лише себе, тоді так само починає поводити себе і з чоловіком. А чоловік "сідає" на голову. Бо, насправді, жінка, не розуміючи цього, сама собі, його і "садить" на голову, бо так звикла жити раніше... Потім терпить до останнього, накопичуючи все в собі. Аж поки все що було гарне цими образами і не випалюється всередині... "На рахунок образ на чоловіка, це таки може бути. Але чи можна щось з цим робити, коли ми вже це обговорювали, але я не можу позбавитись від того що в моїй голові і тому навіть його вибачення не допомагають". Образи самі по собі не проходять. Так само, як і звичка перебувати в співзалежних стосунках. Що, превеликий жаль, не змінюється і не зникає навіть з появою нового чоловіка, бо зафіксовано з дитинства. Що робити? Насправді, прийняти рішення, як Вам вчинити, можете лише Ви самі. Бо це Ваше дитя і Вам його жити. А от допомогти стати самодостатньою (не плутати з самостійністю), трансформувати образи, претензії, почуття провини, знецінення, психо-емоційної залежності від рідних людей - у почуття гармонії з самою собою можна. Що дасть можливість, однозначно, віднайти і правильне рішення в стосунках з чоловіками. І ще питання. Ви нічого не пишете про свого батька. Чому? Які стосунки були між Вашими батьками? Адже, саме ці відповіді можуть допомогти краще усвідомити те, що, насправді, відбувається з Вами.
|
| Алла Григорівна Веленко психолог Київ 09-03-2025 16:20:17 |
І ще питання. Ви нічого не пишете про свого батька. Чому?
Які стосунки були між Вашими батьками? Адже, саме ці відповіді можуть допомогти краще усвідомити те, що, насправді, відбувається з Вами. Насправді, неможливо поставити "крапку" в сімейних стосунках до тих пір, поки повністю не виконується місія саме цих стосунків. Що це означає? Ваші стосунки з чоловіком не завершені, бо залишається купа невирішених питань та психо-емоційних проблем, про які я писала вище. Щоб мати нові стосунки, потрібно, насамперед, стати самій "новою". Тобто, кардинально внутрішньо змінитися. А це потребує дуже серйозної роботи над собою. І повірте, коли змінюється жінка, далеко не завжди, потрібно міняти і чоловіка на іншого. Чому? Бо і "старий" чоловік стане іншим Відредаговано автором 09-03-2025 16:22:28
|
| Володимир Анатолійович Тарасенко психолог Запоріжжя 09-03-2025 16:30:43 |
цитата:
Я ніколи не думала, що ставлю на собі хрест. Завжди дивитись на це, як на те що не можу змінити і лишається просто змиритись. Але зараз з'явились можливості, щось змінити, але мабуть духу не вистачає... цитата:
На рахунок дітей... я не маю відповіді. Ми хотіли і старались... і лікарі ніяких патологій у нас не виявили... тому для мене це як ще один доказ того що ми не сумісні.. але це вже я можу себе накручувати... цитата:
Я не знаю чи я готова жити як сусіди... без справдженої мрії, без нормальної сім'ї. Хоча я й не знаю чи вийде з К. побудувати сім'ю, але спробувати хочеться...
|
| 09-03-2025 16:44:57Доповнення від автора |
|
Згодна при закоханості я ідеалізую. Але К. був поряд коли мені було тяжко. Був готовий, щоб я переїхала до нього, коли ми з мамою дуже сварилися (адже в Німеччині ми жили разом). В нього є син від попереднього шлюбу. Син живе зі своєю мамою, але раз на два тижні К. забирає його до себе. З сином я познайомилась і він досить швидко прив'язався до мене. Заміж пропонував, але для мене це занадто швидко (ми вже це обговорили). Я не знаю, які мають бути конкретні дії з його сторони, щоб видно було, що він серйозно налаштований. Поки що він багато пише про те як мене любить і ті дії, що він вже зробив, мене переконують в тому, що він серйозний (хоча сумніви завжди є) Так мій чоловік зараз готовий змінюватись, щоб я лишилась, але чи буде так завжди. Чи не буде так, що як я скажу, що я лишають з ним, то він знову опустить руки? Про мого тата. Вони з мамою роз'їхались, коли мені був один рік. А коли мені було 6 років, то вони офіційно розлучились. Я приїздила до тата раз на місяць, або й раз на два місяці. Близьких стосунків у нас теж не було. Коли я приїздила, то більше про мене піклувалась моя бабуся, ніж він. Хоча коли я цікавилася його хобі, то він був радий. Брав мене на рибалку, на посиденьки з друзями. Але життям моїм не цікавився... Поруч з К. я відчуваю себе новою... але так, ви мабуть праві я "стара" все ж проявляюсь... але з ним, я буквально кажу одне слово і бачу миттєві зміни, на які і не розраховую... У мене є мрії та амбіції, я б хотіла їх втілити в життя.. Поки я була в Німеччині, я відчувала, що я так багато можу зробити (і це зовсім не пов'язано з К.). Але коли приїхала в Україну, то відчуваю ніби я ні на що не здатна. |
| 09-03-2025 16:48:03Доповнення від автора |
|
↩ Реакція на відповідь № 379083 для Володимир Анатолійович Шкодувати, що зробила не правильний вибір. |
| 09-03-2025 16:56:33Доповнення від автора |
|
↩ Реакція на відповідь № 379083 для Володимир Анатолійович Я хотіла від нього дітей, на початку. Але зараз і справді сумніваюсь. Зараз я взагалі хочу дитину. Навіть просила колись усиновити дитинку, але він проти. Каже, що не знає, чи зможе любити її як свою рідну. Я його розумію, не всі мають любов до дітей, а якщо це ще й не свої... ще він каже, що якщо дитина тяжко захворіє, чи не буду я жаліти, що взяла її. Я розумію, про що він. Але для мене, якщо я вже б взяла малечу і назвала б її своєю, то вона була б моєю назавжди, щоб вона не чверила. Я десь розцінюю це як відмовки з його сторони. І може він якісь свої страхи хоче перекинути на мене...Зараз він готовий на все, і дитину всиновити і бути тихіше води, нижче трави. Але від цього наші погляди на життя не будуть збігатись. І це мене непокоїть. |
| 09-03-2025 17:04:08Доповнення від автора |
| Хочу сказати також, що я безмежно вдячна вам, що ви мені допомагаєте.. я ще ніколи стільки нікому про своє життя не розповідала. І ніколи не думала, що стільки всього може бути родом з дитинства. Відкриваю зараз для себе, що це нормально робити те що хочеш, а не тільки те що треба... і що є люди, які живляться нормально на таке. |
| 09-03-2025 17:09:30Доповнення від автора |
| Хочу сказати також, що я безмежно вдячна вам, що ви мені допомагаєте.. я ще ніколи стільки нікому про своє життя не розповідала. І ніколи не думала, що стільки всього може бути родом з дитинства. Відкриваю зараз для себе, що це нормально робити те що хочеш, а не тільки те що треба... і що є люди, які дивляться нормально на таке. |
| Валентина Михайловна Жемчужникова психолог Київ 09-03-2025 17:12:44 |
цитата:
І що робити? Залишатися з чоловіком і намагатися все зклеїти і змиритись? Понять, что вы чувствуете и что вам лучше, возможно понять, хорошенько покопавшись в себе. Психологи, давая обратную связь и задавая вопросы, помогут только найти ответы, которые есть внутри вас. Вам хорошо было бы разобраться не только с кем из мужчин остаться, но и более глобально - как вы выбираете мужчин, как строите отношения. Пока с новым МЧ у вас конфетно-букетный период и много еще фантазий и розовых очков. А муж вы знаете давно и много претензий накопилось. Замечаю, что вы пишите о том, что вам сложно принять, что он не слушает вас, делает не так, как вам кажется правильным, и это вызывает раздражение, злость. Но ведь другой человек имеет право думать, делать иначе, не как вы. И тут вопрос насколько вы умеете принимать инаковость другого? Чем привлек вас муж? Чем привлек нынешний мужчина? Есть ли то, что вам нравится в вашем муже? Вы пишите, что когда муж не рядом, вы немного скучаете. А за чем именно? Какие мысли возникают, ощущения? Что вам не нравится в вашем новом МЧ? Відредаговано автором 09-03-2025 17:13:49
|
| Алла Григорівна Веленко психолог Київ 09-03-2025 20:44:01 |
Ви пишете "Коли я спілкуюсь з чоловіком, то серджусь на кожну дрібничку, що він не так робить (а інколи навіть просто дратуюсь навіть на правильні речі, але мені просто щось не довподоби)... Коли його немає, то є якесь відчуття, що мені його не вистачає..."
У співзалежних стосунках люди дуже швидко прив'язується одне одного, при цьому втрачаючи свою особистісність та цілісність. І починають жити не своїм життям. Особливо, коли виконують роль "жертви". Чому? Бо з дитинства утворився дефіцит любові, який намагаються компенсувати за рахунок один одного. При цьому, накопичується велетенська кількість невисловлених образ та претензій... Бо тої любові,яку могли дати батьки, ні чоловік, ні дружина дати не можуть А коли накопичується їх критична маса, нерідко, міняються ролями. Як це сталося і у Вас з чоловіком, як на мене. Тепер в ролі "жертви" вже він. Але це не означає, що любові немає. Швидше навпаки. Бо чим ближча людина, тим сильніші від неї очікування, тим більше претензій та роздратування. Але варто трошки розійтися, розлипнутися, як починає знову тягнути одне до одного... Чого не скажеш про нового знайомого "Коли спілкуюсь з К. то сумую за ним і хочу побачитися, але коли не спілкуюсь, то можна й так прожити... але шукаю часто можливості з ним поговорити..." У Вас зараз складається життя за принципом "жити невимовно важко разом, а розійтися - неможливо". Що робити? Виходити, насамперед, Вам особисто із системи співзалежнлсті, а це: індивідуально пропрацювати дитячі травми, трансформувати в гармонію та корисний досвід всі свої претензії, образи, страхи, переживання, поміняти дитячі установки та моделі поведінки нав'язані батьками і вже тільки потім приймати якесь рішення. Хоча, на мою думку, на той момент, як Ви змінитеся, все само собою вже стане на свої місця. А тому Ви позбавите себе важкого почуття провини і знімете з себе усіляку відповідальність за подальші події.
|
| 10-03-2025 15:16:41Доповнення від автора |
|
↩ Реакція на відповідь № 379089 для Валентина Михайловна Те що мій чоловік мене не чує, це тільки одна з проблем, яка ось нещодавно знову проявилась, тому я про неї написала. Проблемою є ще й те, що він після того як зробив те що захотів, а не те що я казала, забуває про це і думає, що то я йому так порадила. Як от з будинком. Я 5 років говорила про те, що будинок мені не подобається і жити я б в ньому не хотіла. Було багато претензій, що я йому там не допомагаю, а коли стала допомагати, то він подумав, що я все ж хочу туди переїхати, незважаючи на те що я кажу. Він просив допомоги з дизайном, але втілив лише одну мою ідею, на всі інші були відмовки. А зараз каже, що він все зробив як я йому казала. Мені образливо, адже я розумію, що це означає, що він мене не чує, або ж забуває все те що я кажу.Якщо чесно, то я й не пам'ятаю, що саме мені в ньому сподобалось. Просто одного дня він змінив зачіску сподобався мені. Одна подруга сказала йому, що він мені сподобався, а потім декілька зустрічей і за 3 місяці ми вже одружені. Мені вже було 24 і всі навколо казали, що мені вже пора заміж, от і пішла... він відносився до мене добре от і було непогано жити разом. А і ще те що в нього руки звідки треба ростуть, тобто може вдома все полагодити і т.д. (це мені і досі подобається) А взагалі ми з чоловіком дужееее різні і по характеру і по звичках. Я намагалась якось в його хобі зануритися, але бачила, що до моїх йому все одно. Тільки з часом я його "привчила", але зі сварками і то не я, а його друзі, які йому сказали, що це нормально цікавитись хобі один одного і проводити час разом. Тому що він думав інакше, що кожен займається своїм сам, а мені не вистачало спільного часу разом. Що сподобалось у К. В першу чергу відношення до мене. Коли мені потрібна була допомога, то він кидав все і прибігав мені на допомогу. З ним весело і легко спілкуватись. Чим більше я про нього дізнавалась, тим більше бачила, що в багатьох поглядах ми сходимось (чого з моїм чоловіком не було). Навіть візьмемо цей же приклад з хобі. В його думках це нормально - цікавитись хобі один одного і шукати можливості разом проводити час. Що в ньому не подобається: - Він дуже тяжко пробачає. Не мені, а іншим людям. Мені пробачає все відразу. - Грає у відеоігри (хоча це тільки двічі на тиждень) Коли сумую за чоловіком, то відчуваю, що просто не вистачає когось поряд, хочеться обіймів і спілкування, але перший хто приходить в голову, то це мій чоловік. Я чогось думала, що це через те, що я зараз в Україні і К. тут нема. Хоча спілкуватись з чоловіком зараз дуже тяжко, мене дратує дуже багато. |
| Валентина Михайловна Жемчужникова психолог Київ 10-03-2025 15:23:39 |
1
То есть, если я правильно поняла, то замуж вы вышли, потому что нужно и пора, а муж вроде как неплохим оказался? В целом, чем больше читаю, тем больше ощущение, что вы очень зависимы от мнения других и вам сложно принять решение самой. С этой частью нужно серьезное работать, поскольку вы будете постоянны ведомы то мужем, то мамой, то общественным мнением. И прожить счастливо СВОЮ жизнь нереально при таком раскладе. Вам буквально нужно каждую установку, мнение, убеждение пересмотреть и найти то, что близко вам. Плюс дать себе право жить по своему сценарию. Это нужно и для того, чтобы и с новыми мужчиной выстроить отношения по другому. Не разобравшись, вы рискуете наступить на те же грабли. То, что на первый взгляд новый мужчина сильно отличается от мужа, не значит, что отношения будут другими. Ведь ваши мысли, реакции, мышление не изменились. цитата:
Він дуже тяжко пробачає. Не мені, а іншим людям. Мені пробачає все відразу.
|
| Алла Григорівна Веленко психолог Київ 10-03-2025 18:01:23 |
Знаєте в чому була, на мою думку, найбільша проблема у спілкуванні з чоловіком?
Ви лише говорили про те, що хочете, чи не хочете, але нічого реально не робили, щоб чоловік почав на Ваші бажання звертати увагу. От як з будинком "Я 5 років говорила про те, що будинок мені не подобається і жити я б в ньому не хотіла. Було багато претензій, що я йому там не допомагаю, а коли стала допомагати, то він подумав, що я все ж хочу туди переїхати, незважаючи на те що я кажу..." З чоловічої точки зору все абсолютно логічно: якщо Ви почали йому допомагати, отже, маєте намір там і жити. Ще раз пишу: чоловіки серйозно сприймають лише ДІЇ, а слова для більшості з них - це як звуковий фон, радіо - не більше. Дослухаються лише до тих жінок, які якщо кажуть, що не хочуть жити в тому будинку, то до того будинку не підійдуть і на кілометр. І це не не лише Ваш чоловік не звертає уваги на слова своєї дружини. Це такий стереотип сприйняття спілкування з жінкою. Який, як правило, закладається з дитинства. Особливо, якщо мама була дуже говірка і балакуча - могла кричати, гніватися, сердитися, висувати претензії, але... Ніколи свої погрози не доводила до логічного завершення. І ще. Зрозуміло, що накопичилася велетенська купа претензії до чоловіка... І Ваш чоловік не ідеальний Але ж, не він один будував ваші стосунки... Тому аналізквати те, чому так все сталося - це цілком логічно. Тоді, як пошук винного в такій ситуації - це шлях в нікуди. Певне, можна з кожним разом знаходити все більше недоліків і все сильніше його звинувачувати у всьому. І все сильніше у себе викликати гнів та роздратування через його якісь давнішні дії та вчинки... Але якщо б це могло допомогти Вам розібратися у собі, то, певне, Ви б вже давно поїхали назад у Німеччину до К. Чому Ви тоді не кидаєте все і не їдете? І якщо так, то на кого тоді весь час, насправді, гнівається? Відредаговано автором 10-03-2025 18:04:11
|
| 13-03-2025 09:18:22Доповнення від автора |
|
↩ Реакція на відповідь № 379162 для Алла Григорівна Я б напевно вже поїхала, якби кожні три дні не чула такі слова:"Його слова Ты знаєш, що в мене нікого не залишилось, ти і твоя мама з сестрою стали для мене сім'єю. А тепер ти хочеш мене залишити. Ти пообіцяла бути зі мною до кінця, а зараз кидаєш мене. Я це кажу не для того щоб тебе звинуватити, а просто щоб ти більше нікому не зробила боляче. Бо якщо ти за щось берешся, то доведи це до кінця. Бо потім ти зробиш ще комусь боляче." Мене починає мучити совість і жаль до нього. |
| Алла Григорівна Веленко психолог Київ 13-03-2025 09:42:16 |
Насправді, Ваші слова "Мене починає мучити совість і жаль до нього" замкнули "коло"... І привели до того, з чого все почали...
Скажу ще так, сім'я - це не просто чоловік та жінка збіглися, пожили разом і потім так само легко розбіглися. Коли люди живуть разом, утворюються певні невидимі зв'язки на рівні серця, які міцніші за найміцніші канати. При цьому, людей "зв'язують" сильніше, як це не дивно, не найпрекрасніші почуття та стосунки, а почуття та стосунки найгірші і найскладніші. І в таких випадках, навіть, якщо комусь з пари вдасться з таких співзалежних стосунків піти, "вискочити", от ті самі невидимі зв'язки залишаться у вигляді невирішених проблем (і болючих почуттів провини, тривоги, ненависті, презирства, жалості, звинувачень...). І окрім того, ці самі невирішені проблеми будуть дуже сильно ускладнювати створення нових стосунків, які б не були обнадійливі перспективи та палкими почуття в цих стосунках. От уявіть собі, що Ви не пропрацювавши індивідуально всі свої внутрішні "зачепки" по відношенню до чоловіка, поїхали до К.. Як Ви себе будете почувати? Ви зможете домовитися зі своєю совістю, перестати думати, що Ви кинули чоловіка, бути спокійною та гармонічною з новим, найчудовішим чоловіком?
|
Щоб запитати або відповісти, авторизируйтесь або пройдіть реєстрацію!
 |
|
Наші психологи
Схожі онлайн консультації
01-05-2024
Я заплуталась у своїх почуттях
16-09-2023
я заплуталась в собі:(
08-03-2023
Заплуталась в стосунках
25-11-2022
Заплуталась. Зникли почуття
10-08-2022
Заплуталась
31-03-2021
Я заплуталасьо
28-11-2018
Заплуталась на работе
02-09-2017
Заплуталась в своїх почуттях
