мне кажется, что мама ненавидит меня

Катя, доброе утро! Мне очень жаль, что Вы так себя чувствуете! Мы не можем жить без любви и тепла, как цветок погибает без воды, так и человек, если нет принятия и поддержки. Вы говорите, что 50% времени мама хорошая. Какое обьяснение, кроме того, что мама ненавидит, Вы можете дать ее поведению? Какая у мамы жизнь, какое было детство? Получала ли она сама тепло и любовь?

Доброго дня, Катя.
Дуже Вам співчуваю, що мама так до Вас ставиться (це дійсно боляче). Скажіть, будь ласка, зазвичай, при яких обставинах Ваша мама "входить" у свій 50 %-ий "стан тирана"? Цей стан 50\50 проявлявся у мами завжди (з Вашого дитинства), чи з'явився з якогось періоду часу? Які стосунки мами із Вашим батьком? Чи відбувалися у Вашій сім'ї якісь стресові події?

Чи бувають такі ситуації, що у своїх інших, позитивних 50 %-ах мама говорить Вам приємні слова і як вона Вас любить? Чи казала Ви своїй мамі, як Вам образливо і нестерпно боляче чути образи з її боку і як би Вам хотілося проявів любові з її боку?

но все равно я бездарность, и тупая кучка говенца.

Мені дуже боляче це читати. Ви справді приймаєте ці слова матері і думаєте так про себе? Ви надзвичайна, сильна, розумна і всестороння дівчина, будь ласка, цінуйте і любіть себе.
Ви маєте право не лише сумувати, але і гніватися на маму, адже вона Вас дуже ображає. Таке відчуття, що Ви перенаправляєте цей гнів на маму на себе у вингляді аутоагресії (звідси і фізичні пошкодження). Не приховуйте і не накопичуйте цей гнів, бо він зруйнує Вас зсередини. Щоб конструтивно його вивільнити, інтенсивно побийте подушку, пригадуючи всі ті образи, які говорила Вам мама, поки не відчуєте втому (головне - не зашкодьте собі). Також напишіть листа своїй мамі, де опишіть всі почуття, образи та те, що Ви б їх хотіли сказати. Перечитайте листа в голос. Після цього, спаліть або порвіть його і викиньте. Пізніше, можливо коли Ви захочете і будете готові, Ви зможете написати лист мамі вручити їй його.

я заметила, что хочу с кем-то встречаться, хочу себе парня, и все просто потому, что хочу чтобы меня хоть кто-то и хоть немного любил.

Цілком зрозуміло, що Ви хочете прийняття і любові, адже Вам кардинально їх не вистачає (це природбна потреба кожної людини). Проте, перш за все, щоб Вас полюбили - полюбіть і прийміть саму себе бо тоді, Ваші стосунки перетворяться на "бездонну дірку", яку Ви намагаєтеся заповнити любов'ю хлопця, проте Вам всерівно не вистачатиме (і це, рано чи пізно, виснажить вас обох).

У Вас є друзі, родичі, які б могли Вас підтримати і у яких Ви б могли просити про прийняття і прояви любові? Ви ходили до шкільного психолога? Вам обов'язково потрібні "позитивні погладжування" від оточення і необхідно знайти додаткові ресурси для їхнього отримання, де б Ви його могли отримати.

Можу запропонувати Вам деякі ефективні техніки для розвитку самоцінності :
а) уявіть себе у віці 5-6 років. А тепер спробуйте пофантазувати, що Ви говорите цій дівчинці всі ті негативні фрази про неї, які Ви зараз говорите сама собі. Які у Вас почуття? А Ви і досі продовжуєте кожного дня булерити цю маленьку дівчинку в собі, а вона на це не заслуговує. Тому візьміть своє дитяче фото і говоріть кожного дня цій маленькій дівчинці, якою прекрасною, чудовою вона є, як Ви її любите;
б) напишіть 20 ознак, характеристик, рис, які Вам подобаються у собі. Перечитуйте цей список двічі на день (вранці та перед сном) та в моменти, коли Ви починаєте себе обезцінювати;
в) напишіть 10 подяк своєму тілу (наприклад, тіло дозволяє мені рухатися, відчувати, або ж я сьогодні отримала задоволення від того, що потягалася у ліжку).
г) кожного дня ставайте перед дзеркалом і говоріть собі афірмації: "Я люблю тебе", "Ти цінна", "Ти чудова".

Ви цінна тому, будь ласка, потурбуйтеся про себе.

Ответ отредактирован автором 28-04-2020 12:29:37

у моей мамы, по её рассказам, было не очень хорошее детство, по моему мнению, она рассказывала что её часто наказывали физически, и по её реакции я думаю для неё это нормально. при всём этом она уважает своих родителей, даже очень, и говорит, что в отличии от меня, даже слова им вдоль сказать не могла, так уж уважала.

Дуже співчуваю Вашій мамі, що у неї було таке важке дитинство. Ще більше співчуваю Вам, адже Ваша матір переносить свій досвід деструктивного вховання на Вас. Вона не "поважала" батьків, вона їх боялася, а це дві великі різниці. Повага - це взаємодовіра, партитетність, щирість, прийняття. Ви молодчинка, що звернулися на психологічний форум, таким чином, Ви побачите, на скільки стратегія виховання і поведінка Вашої матері є неправильною і травматичною, тому не будете її повторювати у своєму житті.

в меня верят все вокруг, друзья, учетиля, но только не самый важный человек, от которого я этого жду.

Це дуже сумно і боляче читати. Так, дійсно, найважче тоді, коли найдорожча людина не дає тобі того, чого ти потребуєш - підтримки і визнання (особливо, коли ти вже відкрито просиш про любов). На жаль, ми не можемо змусити іншу людину нас любити, а лише фільтрувати оточення, змінити своє ставлення або поведінку.

у нас конфликты регулярно, я не помню с какого именно возраста, но помню, что где то в лет 8 она меня впервые ударила. а в 12-13 лет был полный кошмар, очень сильно ругались, прям до ужаса…

Раніше Ви писали, що Ви живете з вітчимом, а з батьком не спілкуєтеся. Скажіть, будь ласка, коли Ваші батьки розлучилися і коли з'явився вітчим (припускаю, що саме в той період часу, коли Ваша матір почала з Вами інтенсивно конфліктувати)? Чи бували у Вас такі випадки, що матір Вас звинувачувала у тому, що не досягла чогось або що через Вас вона зійшлася не з тим чоловіком?
Чи знає про таке погане ставлення до Вас матері Ваш батько? Як реагує вітчим, коли Вас ображає мама?

в связи с этим, чтобы не слушать и не верить этому всему потоку материнских убеждений, я не фильтрую информацию, а просто игрнорирую её. возможно это неправильно, но так вышло. и теперь, даже когда все хорошо, и она мне просто даёт совет, по поводу какой-то проблемы, я не могу его принять и послушать, так как не верю её словам.

У Вас цілком правильна стратегія ігноруання негативу від Вашої матері (проте не забувайте додатково вивільнювати гнів і підвищувати самоцінність, як я описала вище). На жаль, ми не можемо змінити поведінку інших людей без їхнього бажання, а лише свою. Помітно, що Ваша мама психологічно травмована ще з дитинства (їй потрібна професійна допомога психолога-психотерапевта), однак для неї це не виправдання, щоб Вас ображати. Ваш максимум - це говорити їй, як Вам образливо, коли вона Вас знецінює і б'є (проте, на скільки я зрозуміла, це не допомагає). Також у Ваших силах намагатися мінімізувати контакт із нею (хоча у ситуації карантину це важче зробити; замкніться у своїй комнаті і займайтеся саморозвитком, улюбленими справами і т. д.), звернутися до шкільного психолога за психологічною підтримкою та розвивати самоцінність, дбаючи про свій емоційний стан.

Коли Ваша мама починає бити Вас, то обов'язково кажіть, що це насилля і Вам боляче. Ви розумієте, що її батьки били її і Ви їй співчуаєте, однак це не привід, щоб вона могла Вас бити. Вона краща за її батьків. Якщо Ви бачите, що мама проявляє насилля до Вас і не змінює свою поведінку - зверніться у соціальну службу. Катя, Вам зараз 14 років і вже через 3-4 роки Ви закінчите школу. Однозначно рекомендую Вам навчатися в іншому місті, щоб не перебувати у психологічно деструктивній атмосфері (завжди є університетські гуртожитки).

Також я радію, що у Вашому житті є люди (друзі, вчителі), які Вас цінують і приймають. Це дуже класний ресурс! Любіть і поважайте себе, Ви цінна.