Слухняність чи ні?

Доброго вечора! Я Вам співчуваю, бо немає гіршого, ніж розриватися між близькими людьми. Як до вас ставилися Ваші батьки раніше, до заміжжя? Які стосунки у батьків між собою? У всякому випадку, мені здається, що питання не у Вашому чоловікові, а взагалі у всіх, хто може якимось чином стояти між Вами та Вашими батьками...

Ответ отредактирован автором 19-01-2021 17:54:31

Яночко, якщо я правильно Вас зрозуміла, маму хвилює не Ваше щастя, а що подумають про Вас... В перекладі, що подумають, власне, про Вашу маму... Мама дуже залежна від думки оточуючих... Скажіть, Ви пробували мамі пояснити, що Ви вже доросла і маєте повне право вирішувати як Вам жити і з ким?

Яна, Ви – доросла людина, яка сама обирає свій шлях, ким бути в житті, яку родину створювати, з яким чоловіком жити.
І тут не має значення, «правильно» Ви робите свої вибори, чи ні. І не важливо, як до ваших рішень ставляться батьки, або інші важливі для Вас люди (чоловік, друзі, родичі…).
Важливо – щоб Ви були щасливою.
Існує таке поняття «сепарація» - це етап відділення від батьків. І тут важливо відокремитись від батьків не стільки матеріально, скільки морально – щоб прийняті Вами рішення не «звірялися» з оцінками батьків. Вам важливо цей етап розвитку подолати, як долають всі «дорослі діти».
Тому в даному випадку – «слухняність» - тільки по відношенню до самої себе, до своїх почуттів та побажань.
Тут є такий важливий момент – прислухатися ДО СЕБЕ, а НЕ діяти «всупереч» (батькам/суспільству/чоловіку/друзям…).
Бо може статися «підміна понять», коли настільки хочеться «доказати» батькам свою незалежність, що «не помічаються» певні «недоліки» (наприклад на дещо, що не влаштовує в стосунках, будуть закриватися очі – «краще так, ніж з батьками»).
Вам важливо спробувати абстрагуватися від того, хто саме «говорить про недоліки», але для себе виявити, ЧИ НАСПРАВДІ все влаштовує Вас в цих стосунках ( бо може, якби то НЕ мама казала, то Ви б помітили, що дійсно «не зовсім так, як хотілося б»).
Якщо особисто Вам гарно – не просто «влаштовує», а саме «гарно/добре/щасливо…» в цих стосунках – то й добре, не варто нічого змінювати.
Якщо зрозумієте, що хотілося б щось змінити – поговоріть з чоловіком про це, знайдіть спільні рішення.
Щодо допомоги батькам – тут важливо розділяти моменти, коли без вашої участі дійсно складно (хтось хворіє, або вони самі не розберуться тощо) – тут вже варто шукати певні рішення, щось дистанційно (знайти гарного лікаря, наприклад), а щось за особистої присутності.
А там, де Ви відчуваєте маніпуляцію (поприбирати до свят) – то вчитися відмовляти.
Мені подобається такий «критерій» щодо допомоги: «все, що робиться з милості (за бажанням, що готові зробити) – на благо, а все, що робиться з жертви – шкодить і тому, хто робить, і тому, хто отримує таку допомогу».
Ви не зможете стати «ідеальною» для батьків, та цього й не треба - вони просто не хочуть Вас відпускати, не розуміють, що ваше життя – окреме, можливо ніколи і не зрозуміють…
Вам варто будувати власне життя за своїми правилами.
І це не означає, що Ви не поважаєте батьків, чи не допомагаєте їм – просто при цьому Ви поважаєте і себе також.
Завжди можна показати, що Ви поруч, коли це насправді потрібно, що Ви вдячні за те, якою Ви є (адже це ваші батьки дали Вам життя та допомогли стати такою).
Не протиставляйте свою думку маминій – просто «несіть» свої рішення впевнено і спокійно, бо ЦЕ ТІЛЬКИ ВАШЕ ЖИТТЯ))

І загалом такі ситуації, як у Вас, як правило, дзеркальні. І виникають зачасти, коли людина не пройшла в повному обсязі сепарацію (емоційне відділення) від своїх батьків. І це питання не стільки поведінки
та характеру батьків, а скільки вміння правильно емоційно реагувати на їх слова та вчинки і вміння правильно діяти в таких ситуаціях. Буває так, що наш внутрішній емоційний зв'язок на стільки сильний, що самому подолати його важко. І називається це - емоційна залежність. Батьки говорячи, що Ви "маленька" інтуїтивно відчувають Вашу залежність від їх слів і "давлять" на Ваше слабке місце. Бо Вами, швидше за все, рухає почуття провини та бажання бути "гарною дівчинкою". Маленька дитина, якщо не отримує необхідну кількість любові, думає, що вона якась не така або якось себе неправильно поводить. І якщо буде виконувати батьківські вимоги, отримає більше тепла... Потім дитина дорослішає, але внутрішня проблема залишається... Хочете змінити на краще стосунки з батьками та своє особисте життя? Розберіться найперше з тим, що у Вас всередині...

Ответ отредактирован автором 19-01-2021 19:22:03

Дякую Яночко за відвертість! Отже, Ваша ситуація не тільки Ваша! Судячи з усього, маніпулятивність стосується всіх представниць Вашого сім'ї. Це модель поведінки, яка підсвідомо передається від матері до дочки. Тоді, тим паче, Вам не можна все залишати так як воно є, бо на кону стоїть Ваше особисте життя і Ваше сімейне щастя. Є деяка закономірність: чим більше ми не хочемо бути такими як наші батьки, тим швидше ми починаємо робити так само, як вони. Знову ж таки, абсолютно не бажаючи цього. Просто влючається так звана родова програма. Та якщо Ви почали задаватися цим питанням, у Вас є сили цю програму змінити. Обирайте психолога, який Вам до душі і, який працює з проблемами сім'ї та сімейних стосунків. Змінетеся Ви, зміниться і ставлення батьків до Вас!

Ответ отредактирован автором 19-01-2021 19:34:32