Чи потрібно дистанціюватися один від одного

Здравствуйте.
Вы обсуждали с мужчиной детей? Чего он хочет от ваших отношений? Как вы сами видите ваши отношения?

Доброго дня, Nata!

Мучить питання чи не перебувала я в ілюзії щодо наших стосунків і навіщо тягнути людину в те чого вона не хоче. Мені 40, йому 44.

Дужа складна ситуція. Сумна. І багато співчуття до Вас. Здається, чоловік зовсім не планував і не сподівався, що буде вагітність и він згодом стане батьком. Мабуть, він не готовий до такого розвитку подій і внутрішньо не готовий нести відповідальність.
Стосовно ілюзій. Так, напевно, вони мали місце. І Вам, навпевно, була від них користь - стосунки. А які стосунки, з якою людиною - не дуже то й звертали увагу. Інакше, як ще можна пояснити відсутність проговорення власного бачення на спільне життя, уникнення діалогу щодо розбіжностей і спірних питань?!

І не реагувати не можу на його холодність і відстороненість, на всі мої пояснення не реагує і це мене зїдає.

Що саме Вас з*Ідає? Що відчуваєте, коли він поводиться замкнено, відсторонено, які це почуття?
Чи біло щось подібне з Вами раніше?

Как вы сама относитесь к своей беременности?
Имеете ли финансовую возможность обеспечиваться себя и ребенка?
О чем ваши переживания?
Есть ли у вас дети? Есть ли дети у вашего мужчины?

Ответ отредактирован автором 16-07-2021 12:48:45

Как долго вы готовы жить в таких отношениях?

Даже если вы хотите дистанцироваться, то для себя важно определить на какой срок.
Вы можете поговорить с мужем и сказать о том, что готовы (если готовы конечно) к тому, чтобы он подумал о том, какие отношения он хочет, какими видит вообще будущее, и готовы ждать… и называете срок. И озвучьте также и то, какие вы отношения хотите , на какие согласны.
А иначе и правда нет смысла тянуть и жить в неизвестности

Доброго дня Наталі! У період вагітності практично всі пари переживають певну кризу стосунків. Тому, що іде кардинальна зміна життя і потребує глибинного внутрішнього переосмислення як для жінки, так і для чоловіка. Але дуже по-різному. Я торкнуся зараз саме чоловіка, адже Вам не вистачає розуміння того, що насправді відбувається. Такі періоди для чоловіків є надзвичайно складними, адже вони повинні тепер взяти на себе відповідальність не лише за дружину, але і за дитину, яка повинна народитися. А це - страхи, невпевненість у собі, тривоги тощо, які чоловіки, як правило з усіх сил приховують від своїх дружин. Адже їм потрібно за всяку ціну (і це абсолютно нормально!) в її очах залишатися сильним, тим, на кого можна покластися. Тому намагання емоційно підтримати чоловіка, поговорити "по душам" відмітається одразу - він сам повинен опанувати себе, "перезавантажитися". Тим паче, що він у Вас ще і за своєю природою не дуже емоційно відкритий. Ваш стан і Ваші потреби зрозумілі, адже Вам потрібна емоційна підтримка. Але - це велика помилка шукати таку емоційну підтримку у чоловіка, або намагатися таку підтримку надати йому. І причина полягає не лише у різниці чоловічої та жіночої природи. Не можна вимагати від чоловіка того, що повинні давати своїй дитині батьки: емоційну підтримку, розуміння, проговорення... Чоловіки ж підтримку розуміють зовсім по-іншому. Для них головне - це конкретна дія, реакція, а не розмови та відчуття. "Говорить щоб я не турбувалася про нього, а думала тільки про себе, це мене дуже ображає" це цьому доказ і абсолютно хибне, що Вас ображає... Ви пишете "тому що турбота одна з базових моїх потреб" і це дійсно так для жінки та дружини, але до тих пір, поки не приймає нав'язливої форми... Як на мене, вам елементарно не вистачає знань про природу чоловіків "Мої переживання про те, що його реакції не співпадають з моїм уявлаенням, як це мало би бути, його холоність і небажання розмовляти - мене ображають і я не можу справитись з своїми емоціями, намагаюсь погворити, починаю давити він закривається і все закнчується логічно, де кожен сам в свому "доміку"". Його реакції жодним чином і не можуть співпадати з Вашими уявленнями, бо Ви мислите і реагуєте як жінка та ще і вагітна, коли присутня психо-емоційна неврівноваженість. А він - чоловік! При чому, абсолютно нормальний! Тому, як на мене, Ваші думки про розлучення, то найбільша помилка! Щоб віднайти рівновагу, Вам потрібно, як на мене, дещо перемістити точку емоційної опори з чоловіка на більш глибинні речі. А це вже сфера правильно вибудованого світогляду, якого Вам зараз окрім знань, катастрофічно не вистачає. Ви не маючи глибинного розуміння, своїми емоціями сама змушуєте чоловіка ще глибше занурюватися у "мушлю". Претензії та образи ще нікого не робили один з одним ближче і тим паче, краще.. До речі, як склалися Ваші стосунки з Вашими батьками? Окрім вагітності, як мені здається, є ще щось, що змушує Вас весь час "вимагати" від чоловіка любові та підтримки...Ответ отредактирован автором 16-07-2021 16:20:57

Ответ отредактирован автором 16-07-2021 16:22:40

Дякую Вам за доповнення! Ви пишете "Стосовно сім'ї і батькіів, то проблеми точно не в цьому напрямку, в мне чудові стосунки з бітьками, а в них чуові стосунки мжі собою". Коли ми одружуємося, "притягуємо" до себе тих чоловіків, які тим чи іншим способом "відзеркалюють" стосунки батьків або батьків до нас. Інколи так буває, що непомітні у батьків невеликі "перекоси", наприклад, надмірне "залипання" на близькій людині, вже у дитини в дорослому віці проявляються у більш вираженій формі. Окрім того, той же найчудовіший батько не завжди дає повністю донечці ту любов, яку вона потребує в дитинстві. І допоки такий стан речей не почне "дзеркалитися" вже з чоловіком, ми навіть про це не здогадуємося. Тим паче, що просто так малоемоційні чоловіки, які не здатні підтримати та зрозуміти дружину просто так в житті не з'являються. Ви пишете "Я все таки чмусь переконана, що він також мав би докласи зусиль тоді, коли відкрито бачить що я страждаю, але або не хоче, або не може або не відчуває". ніхто і не говорить, що повинна докладати зусиль тільки дружина, але... Ми не можемо нікого змінити примусово. Тобто, людина починає змінюватися лише тоді, коли сама цього прагне. А до тих пір, якщо нам щось сильно дошкуляє - повинні щось у собі змінювати ми. Окрім турботи про коханого, потрібно вміти ще правильно коханого виховувати, без образ та претензій. А для цього потрібно вміти бути внутрішньо самодостатньою., емоційно не залежною від його реакцій. Та саме цього Вам і не вистачає...

Я все таки чмусь переконана, що він також мав би докласи зусиль тоді, коли відкрито бачить що я страждаю, але або не хоче, або не може або не відчуває.

Можливо, Ви знаєте, що в різних людей діапазон чутливості, здатності до співчуття, зрештою відповідальності може суттєво відрізнятись.
Так само як і швидкість адаптаціі до змін у реальності. Один швидко налаштовується до своєі новоі роли, інший - ледь не в деперсію заскочує, так повільно його психіка опановує зміни.
Отже, до чого я веду. На мою думку, можливо, що Ви не розгледіли чогось важливого в чоловікові. Можливо, він переоцінив себе щодо майбутнього батьківства. Одна справа говорити й вважати себе здатним, зовсім інша - бути таким насправді.