Не можу пробачити обман (не зрада)

Я вже рік не можу прийти до тями і не можу вирішити цей конфлікт.
З чоловіком в стосунках більше 10 років, знайомі зі школи, і це були ідеальні відносини, повага, розуміння, без жодного натяку на аб\'юз, навіть під час сильних сварок ми ніколи не ображали один одного та ніколи не думали про розставання в такі моменти. Ми були впевненні в один одному на 100% і вважали що ці стосунки на все життя на скільки ми були soulmates. Він і зараз дуже мене любить і дуже бориться за ці відносини. Але я не можу і це мене вбиває.
Стався обман з його сторони. Він втратив значну суму грошей і скрив це від мене. Коли я дізналася про те що сталося я майже втратила свідомість, я не знаю як я це витримала. Я це дізналася від дзвінка його мами, що у них пропали кошти...Тобто він їх взяв без їх відома, як він пояснив він не міг признатися що йому потрібна така сумма грошей і попросити позичити, він сподівався повернути їх назад дуже швидко так щоб ніхто не дізнався що в нього були проблеми.
Це був удар, я втратила опору під ногами, я не розуміла що коїться, хто ця людина передімною. Це був удар для всієї родини. Бо ніхто ніколи не міг припустити, що він так міг поступити. Кожен хто його знав, знав як дуже порядну, відповідльну та чесну людину. Ніколи навіть натяку не було.
Він це сам не міг пояснити, каже то наче не він це все робив, не розумів що коїться, було вже дуже страшно признатися бо кожен раз коли він намагався виправити ставало ще гірше, і ще більше боргів, а так як на нього давив цей статус "порядочності" він просто не міг признатися нікому і продовжував вигрібати сам (про статус це я його певне виправдовую) Але саме процес втрати і т.д це не тема в яку я хочу поглибитись. Він це пропрацював з психологом.
А мій стан, моє відношення до цього. Це для мене трагедія. Мені було б набагато легше якби це була зрада. Я б його давно вже покинула, розлюбила, пропрацювала це та займалася своїм життям. Але ця ситуація настільки складна, бо вона не на стільки погана щоб розлюбити і покинути, але досить важка для того щоб все було так як раніше, бо моя довіра втрачена. Якби він мені признався на початку - цього всього б не було. Він на стільки зіпсував мені життя цією ситуацією, що я не в змозі припинити його в цьому звинувачувати. Але й покинути не можу, бо не розлюбила. Бо знаю як він мене любить, бо 10 років найщасливішого життя проти одного випадку, хоч і дуже важкого.
Борги у війну це дуже страшно. Я наразі в іншій країні і через війну і через те що я думаю не витримаю його присутності. У нас зараз нормальні відносини ми не розійшлися, це виглядає як хороші відносили на відстані, він мріє як ми знову будемо разом, дуже сумує, йому там без мене дуже важко, я ж його теж покинула з цим всім в найважчий для нього період... Він мене не звинувачує.
Але наші відносини нормальні тільки через те що він старається на 1000%, а я більшу частину часу притворяюся...в надії що пройде. Іноді зриваюся і знову йому все висказую..нагадаю, що пройшов вже рік, і уявляю як це важко терпіти, як би він не старався виправитися, він зробив і продовжує робити просто все можливе щоб відновити стосунки, а я не можу пропрацювати образу, звинувачення, я не можу вибачити його.
Я знаю, що він це не на зло робив ні в якому разі, він прекрасна людина і чоловік, завжди був мені опорою і підтримкою. Але саме через те, що я не очікувала це саме від нього, а я дуже недовірлива людина цей удар був занадто важкий.
Я розумію що він загубився і так налажав, але він за все взяв відповідальність і виправляє і не потребує ні підтримки ні допомоги.
Він віддав останні кошти мені щоб я могла поїхати від війни, хоча міг за них погасити значну частину боргів.
Він і зараз допомагає мені фінансово як може хоча сам вигрібає.
Він дуже любить мене, як ніхто не буде любити, і в хворою і не гарною, і з усіма моїми заскоками (а іх багато, я не сама проста людина)
Але цього всього мені не достатньо виявляється щоб пробачити...
І розійтися не можу, просто не можу і не хочу. Хоча дуже складно, бо цей випадок зіпсував мені життя, я втратила майже все...дім, кохану людину, довіру до людей, опору. Я в тяжкому стані, що схожий на тяжку депресію, але за винятком того що мені не пофіг на все, я намагаюся щось робити (не виходить),бо страждаю майже кожен Божий день, плачу від болі і не розуміння що робити як це пережити як нарешті відстраждати та пробачити.
Я не можу адаптуватися в новій країні, я без роботи, бо в мене немає сил ні на що, ці ємоції мене виснажують. Іноді буває на стільки боляче, на стільки сильні та не контрольовані емоції, що в моменті хочеться щоб мене просто не стало аби цього не відчувати. Мені сташно за здоров\'я та за життя, я не знаю скільки ще витримаю. Я працюю з психологом вже, але ми розбираємо і розбираємо весь завал, цю тему торкалися але ще не дійшли остаточно, бо я чомусь тягну так як вважала, що це не першочергова моя проблема, але після сьогоднішнього чергового приступу страждань емоційних я думаю, що це треба теж пропрацьовувати в першу чергу, але признаюся з нею мені комфортніше інші теми розбирати, не тему стосунків. Тому пишу сюди в надії отримати пораду та надію чи взагалі можливо мені пробачити.