Не задоволеність собою

Доброго дня я Наталія. Я би хотіла спитати поради що мені робити чи куди звертатись. Почну з початку з дитинства: Я не була впевненою в собі дитиною в мене не було друзів, знущалися однолітки а коли до нас прийшла дівчинка Іностранка я теж над нею сміялася бо ображали б мене, я відчуваю провину зараз але навіть якщо б наважилася не змогла вибачитися бо не знаю де вона, я завжди була центром знущань через зайву вагу і зовнішність, також ображаюсь на батьків через те що вони випивали в моєму дитинстві, одного разу я просила свого батька не йти п'яним з дому, але він пішов, я до сих пір ображаюсь. А на маму за те що не обіймала в дитинстві і не підтримувала а била і матюкала коли робили уроки, а коли я хотіла прийняти участь в літературному конкурсі вона сказала одну фразу яка в мене до сих пір в голові (А ти зможеш?), я хоч і не навчалася добре в школі але це мені подобалося, далі в технікумі хлопці говорили що з такою як я ніхто не буде зустрічатися і так далі. Я ніколи немала стосунків з чоловіками взагалі мене страх бере навіть при переписці я видаляю розмову і також чую від них неприємності, не можу знайти роботу, іноді не прихожу на співбесіди, але працювала в Червоному маркеті чотири місяці поки в перетині через здоров'я начальниця не написала що офіційно будуть оформляти так що подумай, бо нам потрібен працівник що не плаває по залу а хоча б ходить, це мене розчарувало і я звільнилась, я признаю що я не дуже швидка але так писати, мене образило. Також нещодавно посварилася з батьком і він назвав мене лохушкой, хоча я пробувала казати йому спокійно, але він ніколи мене не чує і говорить що в дитинстві мене мало били. Я розплакалася дуже сильно боліла голова і очі, також нудота, трясло і німіли кінцівки, також було не то відчуття огиди або страху смерті чи відчаю, я не можу описати це відчуття, але це дуже страшно. Я хочу любити себе, бути впевненою, найти роботу і стосунки. Але я не знаю що робити мені далі, я навіть брала шнур і обмотувала навколо шиї, але в мене не хватає хоробрості на цей крок через любов до рідних і страху болі перед смертю, так що я б не сказала що у тих хто приказ з даху не має хоробрості, мене накриває відчай але я просто жалію себе постійно, що мені буде больно, чи перед смертю чи після побачу страждання близьких, врятуйте мене, направлений що мені робити чи куди звернутися.