Upsihologa Logo
У психолога Українські психологи
Наживо:
question author 27 хвилин тому: «Реакція на відповідь № 391326 для Володимир Анатолійович Тарасенко "Как долго Вы были в терапии? И чего касался Ваш запрос?" Я была в терапии »
question author 43 хвилини тому: «Доброго дня. Дякую за відповідь. Мамамвиховувала мене практично сама, бо батько працював за кордоном, а коли мені було 13 років, його не стало. І зараз я розумію, що це дуже відбил»
Алла Григорівна Веленко
Алла Григорівна Веленко 58 хвилин тому: «Насправді, це показник сили, що Ви знайшли ресурси зробити певний аналіз своїх дій та реакцій. І це, як на мене, дуже добре. Адже, це той внутрішній потенціал, який допоможе Вам з»
Питання від: Марта Вік: 30

Депресія

Вітаю, шановні спеціалісти.
Звертаюсь до вас з питанням, чи за порадою, не дуже виходить зібрати думки, але я постараюсь. Отже, мені 30 років, навчаюсь в медичному, маю 1.5 річну донечку. Пів року тому купили з чоловіком в кредит власне житло, і з ремонтом видали всі заощадження. Повстало питання щоб я шукала роботу, обговорили і обоє вирішили що так, варто. Чоловіка зарплати не завжди вистачає на поточні видатки. Дитинка адаптувалась в садочку, я знайшла роботу і вже тиждень працюю з 8 до 16. Мінусом є те, що я мушу сама возити дитину в садок (20км ~30хв), і з садочку на роботу (22км~40хв), тобто дитина знаходиться в закладі приблизно 9,5 годин. Перші дні в емоційному плані були для мене терпимі, а зараз я не витримую. Постійно плачу, злюсь, нервуюсь. Мені боляче лишати мою дитинку на цілий день з чужими людьми, злюсь і нервуюсь, бо маємо фінансові проблеми, і я не можу знайти кращої роботи з кращою зарплатою. Останні пару днів дитина просто максимально плаксива, істерить ( це моя вина? Вина розлуки з мамою? Чи починається криза 2х років?)Сьогодні доня граючись видерла мені пасмо волосся, а я накричала на неї і почала разом з нею плакати. Мені стало так боляче за неї, і за себе. Що буде краще зробити в цій ситуації ? Йти на роботу, бо ж всі дітки тут з 1 рочку ходять в ясла ? Чи побути ще вдома, але залазити в більші борги ? Чоловік не дуже хоче розмовляти, каже щоб я сама вирішила, що буде краще для мене, бо для сім'ї буде краще якщо я піду на роботу. Але чи так це ? Якщо буду страждати я і заразом дитина ? Чесно кажучи, я таких емоцій від себе не очікувала, спокійно підійшла до адаптації в садку, дуже хотіла вийти на роботу, бо вдома деградую. Але зараз боюсь піти на цілий тиждень, бо з п'ятниці до вечора неділі я навчаюсь, то ж вихідних в мене зовсім не буде. Додам що фізично я не втомлююсь ні вдома, ні на роботі, а от психо-емоційно відчуваю максимальне вигорання , але не можу зрозуміти від чого. Це в мене депресія? Чи я просто якась лінива ? Буду вдячна за будь яку пораду.
...
Що означають ці оцінки?

Оцінки питань

Користувачі можуть голосувати за запитання, що сподобалися. Найкращі питання ми розміщуємо у спеціальній секції сайту.

Ви можете проголосувати за питання, якщо воно чимось вам сподобалося. Можливо, цікава тема, чи добре описана проблема, чи ви вважаєте, що відповіді психологів на поставлене питання корисно було б почитати багатьом іншим людям.

Якщо ви голосуєте за якесь питання, то посилання на нього пізніше може бути відображене на вашій особистій сторінці, у секції "Сподобалися питання". Ваші негативні оцінки ніде не відображаються.

У психологів на особистих сторінках запитання, що їм сподобалися, відображені не будуть.

Відповіді психологів

Здравствуйте, Марта. Вы не ленивая, это не так. Раз вы пишете, что без работы чувствуете, что деградируете, и не устаете от учебы и работы. Я думаю, на вас давит чувство вины. Вы будто сами не адаптировались к тому, что приходится переживать разлуку с маленькой дочкой. Да там она с чужими людьми, но там же есть другие детки, и они могут вместе играть, проводить время, учиться чему-то. Плаксивость ребенка может быть вызвана усталостью. Так же на него может оказывать психо-эмоциональное состояние родителей, особенно мамы.
Да, иногда обстоятельства в жизни складываются так, что приходится принимать сложные решения, и выбирать идти на работу.
Марія Радченко — психолог
Марія Радченко психолог
Дніпро ·
Доброго вечора!

Чому Ви підозрюєте в себе саме депресію? Чи є у Вас інші її ознаки, окрім вигорання (порушення сну, порушення апетиту, відсутність задоволення від життя, постійне почуття провини, думки про суїцид) ?
Як Ви почували себе після пологів і до того, як дитина пішла в дитсадок? Чи була апатія і зневіра в собі як матері в цей період? Які у Вас стосунки з власною мамою?

цитата:
Останні пару днів дитина просто максимально плаксива, істерить ( це моя вина? Вина розлуки з мамою? Чи починається криза 2х років?

З одного боку, в дитини може бути тривожний тип прив'язаності. Це частково вроджене, частково набуте явище (тобто, тип прив'язаності залежить і від темпераменту дитини, і від її виховання), коли дитині тривожно, якщо мами нема поруч. Плюс, діти підсвідомо відчувають емоційний стан батьків. Якщо Вам тривожно від розлуки з дитиною, вона теж починає тривожитись, дзеркалячи Вашу поведінку. Якщо Ви на щось дратуєтесь, вона теж може почати дратуватися і проявляти агресію, дзеркалячи Вашу поведінку.

Вам треба звернутися до дитячого психолога, де будуть сумісні сесії разом з донькою, де Вам детальніше все пояснять та допоможуть.
Доповнення від автора питання ·

↩ Реакція на відповідь № 360755 для Марія Радченко

Доброго вечора, так, запідозрила депресію, бо протягом першого тижня життя дитини мала baby blues, так зазначили у виписці, пройшло самостійно, без ліків. Згадую цей стан і розумію що зі мною щось наближене - плаксивість, безсоння, переїдаю часто, особливо після того як понервуюсь. Відсутність задоволення від життя - так, мені навіть не приносить задоволення те що здійснилась моя мрія про власну оселю. Почуття провини - хіба перед дитиною, що мушу її залишати. Суїцид - зовсім ні. З донею ми завжди разом були, але я ніколи не мала проблем щоб залишити її з бабусями чи іншими родичами, ні плачу, ні істерик з її сторони не було. Стосунки з мамою.. ох.. важкі, тут можна написати роман в семи томах.
Доповнення від автора питання ·

↩ Реакція на відповідь № 360755 для Марія Радченко

Щодо першого року дитини - як я писала, перший тиждень було щось схоже на післяпологову депресію, потім до 3х місяців боротьба за грудне вигодовування, яке так і не вдалось налаштувати. Так, було відчуття, що я погана мама, але з підтримкою чоловіка ми все подолали. Донечка завжди була максимально спокійна, ніколи не плакала без причини, ми всі добре спали, з 6 місяців було лиш 1 нічне годування, то ж я насолоджувалась материнством. Ближче до року я відчула, що вже мушу виходити в люди, і поставила собі мету пройти плавну адаптацію в садочку і йти на роботу, чоловік підтримав, та й ситуація фінансова така, що іншого варіанту просто немає. Взагалі я схильна до тривожностей, неврозів, максимально хвилююсь перед кожним виходом з дому ( особливо зараз). Іноді хочеться закрити всі двері і нікуди не йти, а іноді навпаки - не можу сидіти вдома, шукаю нагоди кудись поїхати.
Щодо мами, постараюсь коротко. Своє дитинство я не вважаю щасливим. Було фізичне і моральне насилля. Гіперопіка, максимальна тривожність мами, булінг, нерозуміння, максимальний ігнор моїх бажань, емоцій. Хоч, звісно вона вважає що дуже мене любить і все для мене робила якнайкраще. В 17 років помер тато ( спокійна людина, добра і дещо флегматична людина ) і я зрозуміла, що життя з нею в мене не буде. Я пішла жити до хлопця і його батьків. Перестала спілкуватись з мамою. Як не важко здогадатися - хлопець виявився тим ще аб'юзером. Все повторилось. Після 4х років шлюбу я вийшла з цих стосунків. Зараз щаслива з добрим, люблячим чоловіком, він супер тато. А от маму я стараюсь тримати на відстані, хоч і пробувала відновити стосунки виставляючи свої кордони. Але вона як завжди замість заскопоїти, підтримати - розказує як їй з цим погано. Наприклад : я відвезла дитину в садок, сиджу і плачу. Подзвонила до мами щоб почути підтримку, а у відповідь - та заспокойся вже, колись на тиждень дітей залишали. А ввечері знову дзвонить, щоб побачити внучку і каже, " от як ти можеш на 9 годин її віддавати? А якщо її там будуть ображати ? А камери в садочку є? А може підсунь диктофон в іграшку, може там з дітей знущаються ? Бо я так за неї переживаю" От не розумію, як так можна, знаючи, наскільки мені боляче в важко. Ось така в мене мама.
У перші дні та тижні дитини у дитячому садку адаптацію проходять не лише самі діти, а й батьки.
І багато мам відчувають почуття провини, віддаючи дитину в садок.
Але подумайте, яку велику користь приносить дитині те, що вона ходить у сад. Вона розвиває свої соціальні навички, отримує масу нових знань та досвіду, а у мами з'являється можливість займатися улюбленою справою, заробляти гроші.
Якщо дитина плаче і не хоче йти в сад у перші дні, не поспішайте себе звинувачувати, дайте дитині можливість адаптуватися: можливо через тиждень їй так сподобається, що бігтиме з радістю в сад.
Пам'ятайте. що дитині потрібна спокійна, усміхнена мама. Діти чутливі та Ваш настрій індукується на дитину.
А почуття провини – це обов'язковий елемент батьківства, це означає, що Ви всією душею переживаєте за коханого малюка.
Поступово Ви почнете помічати, як дорослішає та змінюється Ваша дитина, вона придбає в саду нових друзів та нові корисні навички. Прийде час і вона з радістю йтиме в сад і з радістю бігтиме до Вас після нього.
Після саду приділяйте дитині максимум уваги і Ваше почуття провини розтане з часом.

Відредаговано автором 15-02-2024 00:24:22

Павел Леонидович Басанский — психолог
Павел Леонидович Басанский психолог
Київ ·

Психолог більше не активний на сайті

Доброго ранку, Марта!
цитата:
Мені боляче лишати мою дитинку на цілий день з чужими людьми, злюсь і нервуюсь, бо маємо фінансові проблеми, і я не можу знайти кращої роботи з кращою зарплатою. Останні пару днів дитина просто максимально плаксива, істерить

Маєте внутрішній конфлікт: і розлука з малою дитиною з одного боку, і фінансові труднощі - з другого. Складність вибору вбиває.
цитата:
це моя вина? Вина розлуки з мамою? Чи починається криза 2х років?

По-перше, це НЕ ВАША вина (Ви надто звикли до вини - мабуть від своєї матері, і не знаю чи пропрацювали це з психологом, чи звільнились?), бо дівчинка була спокійною і навряд чи Ви очікували від неї такої реакції.
По-друге, це ще і не криза 2-х років, бо ще зарано для неї:
цитата:
маю 1.5 річну донечку

Але ж насправді для дитини в цьому віці ще ЗАРАНО бути і БЕЗ мами. Зазвичай рекомендовано віддавати в дитячий садочок дитину не раніше 2-х років. Кращий діапазон: з 2 до 2.5. Бо інакше дитина може отримати психологічну травму - в неї може з'явитись почуття ПОКИНУТОСТІ.
Думаю, що саме через це вона:
цитата:
Сьогодні доня граючись видерла мені пасмо волосся

І це була НЕ гра, і НЕ випадковість, а прояв її АГРЕСІЇ, ЗЛОСТІ на Вас за те, що залишаєте її там саму, а вона того не хоче і пручається.
цитата:
я накричала на неї і почала разом з нею плакати. Мені стало так боляче за неї, і за себе

Ви дуже сильно за неї переживаєте, а також і за себе - за свою Внутрішню травмовану Дитину (це відлуння тих психологічних травм, що Ви отримали в дитинстві).
цитата:
Почуття провини - хіба перед дитиною, що мушу її залишати

цитата:
плаксивість, безсоння, переїдаю часто, особливо після того як понервуюсь. Відсутність задоволення від життя - так, мені навіть не приносить задоволення те що здійснилась моя мрія про власну оселю

цитата:
Взагалі я схильна до тривожностей, неврозів, максимально хвилююсь перед кожним виходом з дому ( особливо зараз). Іноді хочеться закрити всі двері і нікуди не йти, а іноді навпаки - не можу сидіти вдома, шукаю нагоди кудись поїхати

Взагалі-то питання НЕ на переписку на сайті. Бо з емоційними станами, тим більше з тривожністю, працюють індивідуально на психотерапії. З психологом.
цитата:
я відвезла дитину в садок, сиджу і плачу. Подзвонила до мами щоб почути підтримку, а у відповідь - та заспокойся вже, колись на тиждень дітей залишали. А ввечері знову дзвонить, щоб побачити внучку і каже, " от як ти можеш на 9 годин її віддавати? А якщо її там будуть ображати ? А камери в садочку є? А може підсунь диктофон в іграшку, може там з дітей знущаються ? Бо я так за неї переживаю" От не розумію, як так можна, знаючи, наскільки мені боляче в важко. Ось така в мене мама

Мати замість підтримки ще більше розхитує Вас та штучно активує почуття провини та тривогу. Судячи з опису, вона має виражений нарцисичний характер - тобто вкрай токсична. І краще не очікувати від неї того, чого вона дати Вам НЕ В ЗМОЗІ: пітримки, співчуття, любові. Краще пишіть сюди, ніж дзвоніть мамі. А ще краще дзвоніть своєму психологу, який вже давно повинен бути, враховуючи Ваш травматичний дитячий досвід.
цитата:
А от маму я стараюсь тримати на відстані, хоч і пробувала відновити стосунки виставляючи свої кордони

Оце правильно. З нарцисом, навіть якщо це Ваша мама, так і треба вчиняти - для самозбереження та захисту родини і дитини. Але навіть через кордони вона буде намагатися Вас вкусити. Пам'ятайте про це.
Доброго дня Марто!
Колеги сказали багато правильного та корисного, тому я спробую зосередитися лише на головному, як на мою думку.
"Коріння" Ваших ВСІХ депресивних станів, схильності до неврозів, тривожності, плаксивості, переїдань "родом з дитинства" і криється, насамперед, в стосунках з Вашою мамою. Ви можете сто п'ятдесят разів відсторонюватися зовні від неї, але до тих пір поки не будуть глибоко, на рівні підсвідомості, пропрацьовані дитячі травми, Ви в моменти чергових стресів, будете внутрішні проблеми "заїдати", вони будуть "виходити" поганим сном, тривожністю та пригніченим станом...
На мою думку, дитина в такому знервованому стані лише тому, що в знервованому, пригніченому стані перебуваєте зараз саме Ви. А Ви в такому стані тому, що Ваш травматичний досвід спілкування з мамою в дитинстві "наклався" на стосунки з Вашою дитиною. Тобто, Ви сприймаєте свою дитину через призму больових відчуттів ставлення Вашої мами до Вас. Чому саме зараз, коли дитина пішла в садочок, цей спусковий механізм спрацював? Я можу лише припускати, а сама відповідь криється в Вашій підсвідомості. Можливо, на рівні відчуттів, є травматичний досвід "відриву" від матері, коли Ви були зовсім маленька... Можливо, все є наслідком маминого аб'юзивного ставлення до Вас, тому зараз, перебуваючи сама в ролі мами, Ви панічно, певне що несвідомо, боїтеся нанести таку ж травму своїй донечці, але... Не бажаючи цього, все ж таку травму наносите своїм глибинним станом невдоволеності саме собою як мамою, яка неочікувано, опинилася в ролі, фактично, своєї матері, яка колись "відірвала" від себе Вас маленьку, недодала любові, відштовхнула сердечною холодністю"...
Насправді - це таке собі замкнене коло, яке можна "розірвати" лише "перезаписавши" свої дитячі травми та установки. По іншому воно не працює, на превеликий жаль.
Є певні закони цього життя і певні закони стосунків близьких людей, які працюють в любому випадку, знаємо ми про її існування, чи ні. Чим сильнішим є внутрішній осуд, критика батьків, або когось одного з них, тим швидше ми самі опиняємося в їх ролі... Для чого це робиться? Думаю, замислившись, Ви і самі дасте на це питання відповідь.
Окрім того, на мою думку, Ви з чоловіком переоцінили свої можливості на якомусь етапі і захотіли мати більше комфорту, аніж на сьогоднішній день можете фінансово"витягнути". Тобто, Ваші бажання елементарно перевершують Ваші реальні можливості це як на скакового рисака використовувати у ролі коня, що призначений для перевезення вантажів.
Можливо, варто знизити рівень матеріальних притязань і навчитися поки обмежувати себе меншим? Адже, на кону не тільки Ваше психо-емоційне здоров'я, а і здоров'я Вашої дитини та і чоловіка також. Бо саме жінка своїм внутрішнім станом закладає атмосферу вцілому, всієї родини.
Вам вирішувати, та я б все ж радила розставити чіткі пріоритети, що потрібно зробити насамперед. А почати потрібно з себе та свого психо-емоційного стану.
Відновитеся Ви, дитина одразу заспокоїться та і фінансові проблеми також почнуть вирішуватися.
До речі, гроші потребують вміння правильно з ними поводитися. Там, де все витрачається суто на матеріальне, тільки для себе, гроші, як правило, перестають прибувати.
...
Доброго ранку, Марто!
цитата:
Буду вдячна за будь яку пораду.

Порада полягає в тому, аби ви з чоловіком наважились на ВИБІР(!) Прийняли рішення ОПТИМАЛЬНЕ на цей час, виходячи з умов реальності.
Це призведе до певної визначеності і закриє дірку в психіці, через яку випаровується життєва енергія.

Точно буде корисною СПІВПРАЦЯ з психологом(!) Аспектів співпраці, судячи з Вашої особистої історії - дитинтства, стосунків з мамою, перших невдалих відносин - буде чимало. І на це знадобиться багато часу. А певні кроки варто робити вже зараз, не зволікаючи. Тому:

Точно буде корисною турбота про власне здоров'я, свій настрій і наповнення ресурсом. Будь-яким, бодай дріб'язковим, що дає хоч крихту радості і задоволення.

Точно буде корисним дотримання режиму сну - засинати і просинатись в один і той же час.

Точно буде допомагати "серотонінова і дофамінова дієта" + вітаміни групи В - для підтримки нервової системи.
Здравствуйте, Марта!
цитата:
Що буде краще зробити в цій ситуації ?

Лучше всего вам будет прислушаться к себе и своим желаниям.
И подумать, что у вас стоит на первом месте - материальное благополучие (деньги) или ваше здоровье (психическое и соответственно, физическое).

Если вы уже чувствуете
цитата:
максимальне вигорання

то дальше может быть только хуже.

Поэтому вам надо определиться с тем, чего вы хотите и отделить свои желания от долгов. А также убрать страхи и ограничивающие убеждения.
После этого нужно будет построить иерархию смыслов, ценностей, определиться с целями и после этого всего осуществить желаемое (то, что вы хотите).

Потому что у вас проблемы не с ленью или депрессией (которой у вас нет), а с мотивацией.

Если захотите во всем этом разобраться и привести себя в нормальное состояние, приглашаю вас на индивидуальную консультацию.
Я работаю с такими запросами и могу вам помочь.
...
Це питання архівовано. Нові відповіді більше не приймаються.
Увійдіть або зареєструйтеся, щоб відповісти.
Хочете зараз безкоштовно поставити питання психологу онлайн?