Як подолати страх спілкування?

Андрій, вітаю!

Ваш страх вас від чогось захищає, ви чогось остерігаєтесь і просто це побороти не варіант. Треба це досліджувати і пропрацювати з психологом. Всі наші почуття породжуються в контакті і самопоміч тут не врятує вас.

Ви нервутесь коли ходите на співбесіди, де є люди, які вас оцінюють та виступають в дорослих позиціях. Можливо ваш страх саме родом з дитинства, коли і як ви боялись батьків? Якщо послухати ваш страх, то як би він звучав? Як у вам справи з самооцінкою?

Здравствуйте. Да, не знаете, поскольку пока что вы замечаете только страх. Но за этим чувством возможно ещё что-то есть - другие какие-то чувства, мысли. Важно разбираться. Желательно с психологом. Я работаю с этой темой.

я не знаю чому він виникає.

Самостоятельно возможно, но с психологом это будет намного быстрее.

чи можливо це змінити це за допомогою самотерапії, але я дуже хочу це зробити просто не знаю як.

Доброго дня, Андрій!

Підкажіть що потрібно зробити і чи допоможе мені самотерапія?

Звісно, допоможе... але частково. Це про те, аби йти напролом. Тобто долати страх силою волі. Боїшся - роби те, чого боїшся. Набувай досвіду спілкування з іншими людьми, проходження співбесід і тому подібного.
Як гадаєте, зможете піти на цей варіант без підтримки зовні?

Ви вже задавали тут своє питання, але потім почали задкувати, проявляти безліч сумнівів і все...
Думаю, зараз буде те ж саме. Ви не дуже налаштовані на серйозну роботу над собою. Тільки попереписуватись.
На жаль така правда.

Доброго вечора Андрію!
Насправді, це дуже важко так себе почувати. Бо ніколи не знаєш, як до тебе поставляться, що скажуть і що подумають оточуючі люди... І залежати від їх думки - невимовно болісно, бо ніколи не можеш бути самим собою, а потрібно весь час під когось підлаштовуватися...
І як би не намагався собі говорити, щоб почав нарешті почуватися впевненіше, воно не працює. Бо глибоко всередині сидить згадка про те, що нікому твоя думка не цікава, а отже, і ти сам...
Все, що ми переживаємо в дитинстві, застрягає в нас рефлексами і потім керує нашим життям навіть, коли ми дорослішаємо. То що ж робити?
Насправді, все залежить від двох факторів. Перший - це фізіологічне та психо-емоційне дозрівання, яке допоможе почувати себе впевненіше і перестати залежати від думки оточуючих. Яке у чоловіків відбувається
лише завдяки розвитку фізичного: заняття спортом, біг, зарядка, плавання тощо.
І друге. Це повне пропрацювання дитячих внутрішніх страхів та залежностей, які не дають можливості вірити в себе і перестати чути голос мами, яка весь час знаходить, умовно, в думках, десь там позаду і готова зробити свої зауваження та висловити своє невдоволення...
Ви займаєтеся спортом? Як часто Ви бігаєте, робите зарядку, граєте з друзями в футбол, волейбол, теніс?
І як у Вас справи з дружбою? Чи є у Вас друзі?

Чому ви так вважаєте?

Досвід. І аналіз Ваших слів.
Може й помиляюся, але давайте подивимось, до чого дійде спілкування в цьому питанні.
Це й буде відповіддю.
Взагалі, не мене питайте, а просто ПОСПОСТЕРІГАЙТЕ за собою - спочатку своїми почуттями та думками під час переписки, а потім і за своїми намірами. Самі все побачите.

І ще, важливе. Чому НЕ вийде самостійно. Страх спілкування БЕЗ спілкування хоча б з психологом - НЕ проходить.
Аксіома.

Доброго дня!

У вас слишком большой негативный опыт в прошлом - который сам вы врядли сможете проработать.
Много чего наслаивается - строгие властные родители. Булинг в школе.

Это все травмы - которые в психотерапии то не так быстро проработать ( год как минимум надо)
А если одному с этим работать - то еще больше по времени ( лет 5 примерно)

Поэтому не бойтесь - и найдите психолога - и потихоньку начните распутывать это все.
Нароботка уважения к себе нужна - уважать и ценить себя.
Подругому вообще на себя посмотреть - все это длительный процесс.
( так как нужно менять старые привычки, и модели поведения - и восприятия самого себя).