Хто не правий? Чи варто бути разом?

Допоможіть будь ласка порадою, як краще зробити далі… Може бачите хто правий, а хто ні?

Алла, доброго ранку. Краще звернутись до психолога особисто, щоб розібратись, що з Вами відбувається, чому Ви саме в таких стосунках та отримати підтримку. Справа не в правоті когось одного з вас. Очікування від партнера часто не відповідають реальності. І питання в тому, як пара справляється з цими переживаннями. Зазвичай люди приносять в близькі стосунки ті травми, які отримали ще до знайомства, і розчаровуються, якщо партнер не закриває всі потреби.

Мене його слова дуже зачепили, тому що пару років тому я втратила близьку людину, і я б хотіла більше підтримки свого хлопця через це

Ви можете говорити хлопцю, чому плачете і на що очікуєте від нього в такі моменти, а що Вас ще більше ранить. Але якщо він не витримує Ваших сліз, Ви можете переживати втрату в іншому місці, наприклад, з психологом, щоб зустріти більше розуміння і підтримки в тяжкі для Вас моменти.

Я багато працюю, кожен день готую свіжу їжу; прибираю вдома, але не ідеально
А він мене винить, що я взагалі не прибираю, і що я готую прісну їжу, не таку як він хоче
Він теж працює, але з дому, і взагалі мені не допомагає по дому !

Що відбудеться, якщо Ви станете менше прибирати чи готувати, враховуючи, що у хлопця всеодно претензії, та запропонуєте йому розподілити обов'язки, щоб він готував, наприклад таку їжу, яка йому подобається?
Чи маєте час для відновлення, відпочинку і справ, від яких отримуєте задоволення?

Відредаговано автором 05-11-2024 06:42:58

Нет, увы, это не про любовь, а про зависимость и ваши попытки заслужить любовь.
Это грустно.
Потому что вы пишите

Я багато працюю, кожен день готую свіжу їжу; прибираю вдома, але не ідеально
А він мене винить, що я взагалі не прибираю, і що я готую прісну їжу, не таку як він хоче

він сказав, щось типу «Іди, бо знову будеш як завжди плакати»
І вже декілька днів не говорить нічого до мене, не їсть мою їжу, і спить окремо в іншій кімнаті

він типу «насміхається», що я іноді плачу
Він вважає що я типу давлю на жалість, слабохарактерна, дурна

я йому 3 роки тому пробачила зраду, а він сказав що не зміг би мені ніколи пробачити, і далі ми б не зустрічались

Увы, но тут нет ничего ни про любовь со стороны МЧ, ни про уважение, ни про хорошее отношение к вам. Удобно просто и вы терпите любое его поведение.

Вы спрашиваете, стоит ли быть вместе?
Ответ - нет, не стоит. Отношения это про уважение, бережное отношение друг к другу, как минимум. А еще про заботу, поддержку. В том, что вы пишите, ничего это нет. Зато полно психологического насилия и откровенно свинского отношения.

Что стоит сделать?
Пойти на психотерапию и разобраться, почему вы терпите такое отношение, почему еще задаетесь вопросом, а кто прав? Разобраться в том, почему вы пытаетесь заслуживать любовь, прощаете и закрываете глаза на все это?
Потому что, если не проработать эту тему, то следующие отношения будут такими же.

Кто в вашей жизни так вел себя по отношению к вам?
Какие отношения были между родителями?

"Хто не правий?"
В парних стосунках ( подружніх) краще уникати цього запитання. Бо,кожна сторона має причину поступати так або інакше, до того ж , кого визнають винним може зовсім не погоджуватися з цим. Це запитання шкодить стосункам. Відповідь на нього - це гра в одні ворота. Якщо взаємовідносини не складаються, винні оба партнери, в своїй частині.

"Я багато працюю, кожен день готую свіжу їжу; прибираю вдома, але не ідеально"
"Він теж працює, але з дому, і взагалі мені не допомагає по дому"
В ідеалі, партнери обговорюють битові питання до того, як починають жити разом. Якщо, ж вони виникають, намагаються вирішувати їх разом, ОБГОВОРЮЮЧИ це. Без претензій, звинувачень та образ. Й,не тільки битові , всі питання. Це про дорослість, психологічну зрілість, готовність до серйозних, тривалих стосунків.
Що відбувається в Вашій парі?
Двоє молодих людей, які жили з батьками , починають жити окремо. Звісно,будуть виникати різні непорозуміння. Ви вдвох намагаєтесть створити ту ж модель сімї , яка була в батьківській сімї, а треба будувати свою, зручну для Вас та МЧ, обговорюючи це.
Далі, про відносини. Треба дорослішати. Поведінка Вашого хлопця й Ваша - це поведінка двох підлітків: егоїзм, багато очікувань один від одного та перекладання відповідальності. Почуття в Вас обох скоріше за все є, але...

Висновок: як тільки Ви перестанете відчувати себе " маленьким кошеням" ( в 23 рочки), а Ваш хлопець- " маміною царапкою"; коли Ви зрозумієте,що будуєте спільне майбутнє- а це завжди про команду гру, почнуть відбуватися позитивні зміни.

Доброго ранку!

ХТО НЕ ПРАВИЙ? ЧИ ВАРТО БУТИ РАЗОМ?

Оскільки питання сформульовані саме так, то, очевидно, настав час їх саме так і поставити.
Щодо пошуків правих та неправих. На мою думку, це шлях в нікуди.
А чому? Та тому, що ви не знаходитесь в судовому процесі. Ви у стосунках, де кожен має робити сам свій власний відповідальний вибір - ХОЧУ я бути з цим партнером чи НІ?
Помічаєте, площина розгляду ситуації зовсім інша(!)

Тому спитайте себе і послухайте власну відповідь на такі питання.
Я його кохаю або скоріше емоційно залежу від стосунків?
Я себе відчуваю коханою?
Чи є між нами приницпові розбіжності, з якими не можу і, скоріше за все, в майбутньому не зможу примиритись?
Чи не розглядаю я хлопця одночасно в усіх можливих апмлуа - коханого, психолога, батька, сексуального партнера, друга тощо?
Наскільки наше спілкування відкрите, доросле, конструтктивне?
Якщо ні, то що можу змінити особисто Я?

Ви хочете бути правою чи щасливою?
Оберіть спеціаліста на форумі і пройдіть питання стосунків, та взаємодію в них із кваліфікованим спеціалістом!
Це допоможе!

Вітаю!

Ваші питання адресовані в пошук справедливості і ніби ми маємо розсудити, проте я бачу просто те, що ви страждаєте і не відчуваєте своєї цінності поруч з коханим чоловіком, який доречі вже підірвав довіру і ще весь час вами невдоволений(( Це боляче, сумно і породжує самотність. Співчуваю вам!

Важко вам щось радити робити, окрім одного, йти на зустріч собі і не чекати що інший буде ставитись до вас як до кошеняти, бо ви не є ним… Ви сильно потрапляєте в дитячу позицію і потребуєте контейнування своїх переживань, ніби ваш хлопець весь час має їх обробити. Він на це злиться, або він не чутливий до цього або втомився, або хоче вже партнерської ролі від вас. Я думаю коли ви жили з батьками, ви обоє відчували себе дітьми і батьки виступали такою зоною опори для вас, а зараз ви проектуєте це у хлопця, а він у вас. Подумайте на скільки рочків ви відчуваєте себе, коли впадаєте в плач? І також чи є домовленості у вас в стосунках чи ви просто живете очікуваннями і образами від неспівпадіння?

Я рекомендую вам психотерапію, де ваші почуття будуть мати місце і відгук. Також це буде сприяти відбудові вашої внутрішньої опори, бо зараз є сильна емоційна залежність…

У Вашій проблемі треба розбиратися і не за листуванням.
Впевнена,. що коли Ви познайомилися поведінка .хлопця була іншою.
Ситуацію треба виправляти.
Хлопець самостверджується. Він не може дотягнутися до Вашого рівня та намагається опустити Вас до свого.
"Там де немає поваги - немає і кохання", - сказав Еміль Золя.
Як Ви вважаєте, чи реально зберегти стосунки без поваги один до одного?
Що для Вас кохання і що для Вас повага? Чи любите Ви себе, чи поважаєте себе, і що для Вас важливіше?
Спробуйте відповісти собі - «А чого я хочу, чи впевнена я що саме з цією людиною я хочу будувати подальші стосунки? А які стосунки я хочу? Що мене лякає найбільше, що я готова поміняти в собі?

Відредаговано автором 05-11-2024 18:22:06

Доброго ранку Алло!
Знаєте, а я б задала Вам лише одне питання. Ви пишете, що шість років разом. Я правильно Вас зрозуміла, ви живете разом як чоловік та дружина?
Якщо я все правильно зрозуміла, тоді чому свого чоловіка називаєте "хлопцем"? Адже, насправді, ми живемо так, як сприймаємо свої стосунки не зовні, а глибинно, на рівні підсвідомості. Отже, Ви не сприймаєте того, з ким живе е разом як свого чоловіка? Чому?
Це перше. А друге. В парі завжди "танго танцюють двоє". Тому не можна звинувачувати когось одного. Та і, загалом, нікого звинувачувати не потрібно, бо стосунки створюються двома людьми. І до нас ставляться лише так, як ми самі ставимося до себе, і
дозволяємо відноситися до нас.
З усього того, що я прочитала, у мене складається враження, що у Вас достатньо низька самооцінка і в глибині Вас знаходиться маленька, недолюблена дитина, яка весь час очікує від чоловіка любові, тепла та підтримки, які недоотримала, швидше за все, з дитинства. "Мені дуже хочеться аби мене більше жаліли, відчувати себе огорнутою турботою, як маленьке кошеня …."
Але ж чоловік не мама і тато!. У нього зовсім інші функції в стосунках і він не може дати того, чого дати просто не може!
Окрім того, відчувається, що Ви з усіх сил намагаєтеся заслужити його любов. Як це робили, як на мене, в тому ж дитинстві, щоб заслужити уваги та тепла дорослих... І при цьому, не усвідомлюючи, автоматично, застосовуєте певні маніпуляції, "тиснете на жалість", щоб отримати його увагу та вибачення:
"Я повинна добряче виплакатись при ньому, і пережити дуже дуже болюче це відчуття …."
Але ж в дорослих стосунках любові заслужити неможливо!. Люблять, якщо люблять, то просто так. І люблять як вміють. Власне, як любите Ви, і любить Вас Ваш чоловік. А у Вас, на мою думку, вже напрацювалися певні, знову ж таки, несвідомі ритуали тиску на чоловіка задля отримання уваги до себе. Бо жіночий гіркий плач чоловік витримати просто не в силах, це для його психіки дуже руйнівний процес. Тому йому легше почати Вас заспокоювати та вибачатися, аніж це терпіти.
Але чи хочете Ви, щоб Вас лише жаліли, як жаліють когось дуже слабкого, безпомічного і дуже липучого? Суміш жалості з брезгливістю чи презирством....Бо принижену людину, яка весь час очікує що її огорнуть теплом, любити просто неможливо! Бо така людина стає негарною. А Ви, судячи з усього, весь час очікуєте любові, і постійно отримуєте розчарування, і ображаєтеся, і при цьому готові все стерпіти аби тільки, знову ж таки, отримати певну "подачку" у вигляді крихти уваги і тепла ... Тому плачете і ображаєтеся. Що аж ніяк не може покращити стосунки. Той, хто весь час очікує і просить навряд чи може розраховувати на повноцінні, щасливі відносини.
Що робити? Чи зберігати стосунки?
У всякому разі, як на мене, поспішати розходитися точно не потрібно. Який сенс розривати стосунки, якщо Ви не змінилися і свої поведінкові моделі та дитячі установки понесете і в наступні відносини? Які можуть бути ще гіршими за умовою життєвого сценарію...
Тому, найперше, потрібно навчитися бути самодостатньою ( не плутати з самостійною, це різні речі). Самодостатньою - це означає бути щасливою, та наповненою, не залежно від зовнішніх обставин. Тоді до Вас прийде відчуття власної гідності (що не має нічого спільного з гординею) і Ви зможете вже інтуїтивно відчувати, як правильно себе поводити. Щоб хлопець не лише став поважати Вас, але і допомагати, і дослухатися, і захотіти одружитися з Вами. А не жити невідомо в яких стосунках.
Насправді, стосунки залежать від жінки.
А Вам, на мою думку, не вистачає знань як правильно себе поводити. Бо ми поводимо себе гармонічно одразу, як правило, тоді, коли наші батьки жили в гармонії і мали щасливі стосунки. І ми з дитинства просто перейняли її поведінкові моделі. У всіх інших випадках, цьому потрібно наполегливо вчитися самому.
До речі, а які стосунки між Вашими батьками? І чи вистачало Вам любові від них в дитинстві?

Відредаговано автором 06-11-2024 08:20:33

Алло, добрий день!

Причини наших проблем завжди криються в середині нас, а не зовні. Не треба шукати хто з вас правий, а хто ні. Бо у відносинах відповідальність завжди ділиться порівну.
Я б радила вам звернуту увагу на своє бажання бути "хорошою" у відносинах. Бо якщо є така парадигма, то обов'язково має бути й хтось "поганий" і тоді партнеру автоматично дістається ця роль. Я відчуваю багато відчаю у вашому листі. Наче ви не маєте змогу щось змінити. Але ви доросла людина і самі керуєте власним життям та своїми виборами.
Для кращого розуміння, що з вами відбувається, подивіться такі поняття як - трикутник Карпмана, а також особисті кордони.