Мораль та етика: погляд психолога

Офіційну версію визначення моралі та чеснот можна подивитися в словниках і енциклопедіях. Мені цікавіше, скоріше, поміркувати про свої стосунки з цими поняттями. Тому буде багато літер :)

Перша асоціація зі словом "мораль" мимоволі спливає з дитинства. Картина Федора Решетнікова "Знову двійка" та докірливе обличчя матері, яка явно в момент, зображений на картині, "читає мораль" своєму провинивому синові.

Отже, мораль — це, по суті, певні правила поведінки людини в суспільстві. Причому це такі правила, порушення яких не завжди тягне за собою юридичну відповідальність, на відміну від порушення правил, зафіксованих у кримінальному, трудовому, сімейному та інших кодексах. Маркер того, що порушено саме правило моралі, — це провина, яка супроводжує вчинене. Іноді, звичайно, той, хто провинився, не усвідомлює власної провини. Таке трапляється сплошняком у маленьких дітей, які ще не знайомі з правилами гри в суспільстві, у представників іншого соціуму, а також у тих, кого прийнято називати соціопатами.

У таких випадках суспільство реагує на вчинок, що суперечить моралі, засудженням, по суті висуваючи умову: хочеш бути з нами — грай за нашими правилами.

Отже, якщо мораль — це правила, то чи можуть правила стати цінностями? Для мене це питання цінностей взагалі. З одного боку, саме суспільство має бути достатньо цінним для конкретної людини. Якщо потреби індивідуума найбільш здоровим чином задовольняються в цьому суспільстві, то має сенс поділяти цінності цього суспільства. З іншого боку, важливо не забувати про цінність кожної людини для цього суспільства. Адже бути унікальним і отримувати визнання як окремий індивід — це теж важлива потреба, тому найбільш життєздатним буде суспільство з правилами, які дозволяють розумну гнучкість у питаннях прояву цієї самої унікальності. У сучасній культурі людина все менше усвідомлює свою залежність від суспільства, оскільки відокремлена від собі подібних стінами окремої квартири, перегородками в офісі, часто відокремлена від результатів своєї праці, а отже, і від визнання своїх заслуг перед суспільством. Відбувається переосмислення цінностей взагалі та моральних цінностей зокрема. Наприклад, цінність усієї палітри людських почуттів зазнала інфляції в столітті панування розуму та технологій. Контроль над почуттями заохочується та підтримується суспільством. Навіть почуття провини витісняється, знецінюється або піддається аналізу, аби з ним не зустрічатися. І мені здається, саме тому в різних країнах з'являються закони про захист моралі та чеснот. Як правило, вони стосуються виключно порнографії, але це вже тема для іншої великої та сумної розмови.

Мораль (етика, правила гарної поведінки), моральні цінності — це неписаний кодекс честі, кодекс стосунків і поведінки в суспільстві, якщо коротко сказати.
Моральні цінності будь-якого суспільства, соціуму практично однакові. Що цінує особистість, те й цінується в суспільстві, і навпаки.
У здоровому цивілізованому суспільстві цінуються праця, здоров’я, дружба, любов до близьких, до Батьківщини. Цінується чесність і відповідальність, законопослушність, культура поведінки тощо. У різні епохи часу цінності відрізняються лише «нормою», характерною для певного часу. Сама «норма» формується самим суспільством, об’єктивністю життя та її особливостями.
100–120 років тому, наприклад, «мораль» шлюбу відрізнялася від сучасної: заміж виходили переважно за рекомендацією батьків. При зустрічі з чиновником знімали капелюха і вклонялися. Сьогодні свобода вибору в шлюбі зберігається, а цінності родини залишаються. Сьогодні не вклоняються начальникові, проте субординація та повага збереглися тощо.

Мораль — це неформальний закон взаємодії людей один з одним. А цінності — це структурні елементи цього закону. Той, хто їх порушує, засуджується соціумом, або совістю, яка є внутрішнім батьком чи матір’ю, або тими, з ким людина взаємодіє — з ким взаємодіяла з народження та в процесі свого зростання й розвитку.

Прийняті в суспільстві правила поведінки та мислення. Залежать від культури народу, де діють.

Берт Геллінгер — засновник інтегративної системної терапії каже:
- Життя говорить «так», мораль говорить «ні». Мораль — це певний звід правил, що регламентують поведінку людини в соціумі, певний набір ідей про те, що правильно і що ні. Але мораль, незважаючи на свою необхідність для суспільства, говорить «ні» живим рухам душі кожної окремої людини. Хороший психолог знає про це та перебуває по той бік добра і зла, поза межами совісті. І лише тоді, коли психолог відмовляється від оцінок і займає нейтральну позицію, він здатний допомогти клієнту.

Мені дуже сподобалося визначення рецепту в «Смішариках», яке дала Совунья: «Рецепт — це правильно прожитий кимсь момент життя, записаний на папір». Мораль — це щось подібне. Хтось правильно (як — правильно?) прожив якийсь момент життя і підніс його до норми. Моральними є норми. А от моральність — це інший внутрішній бік, який завжди перебуває в русі. Морально — це те, що велить совість, але не встановлює мораль. Тому цінності — це питання моральності. Моральні цінності — це суто абстрактне поняття, принципи, піднесені кимсь до догми.

Я вважаю, що громадська мораль формується одночасно принаймні у двох аспектах. По-перше, як закон саморегульованих систем. На мій погляд, людське суспільство — це саме така система. Рано чи пізно в системі виробляються правила, які підтримують її в рівновазі. Усе, що порушує рівновагу системи, або руйнує її, або виводить на новий рівень функціонування. Як варіант — на рівень взаємодії з іншими системами.

Те, що ми спостерігаємо в сучасному суспільстві — зіткнення, взаємопроникнення різних культурних контекстів — це процеси, які призведуть до формування нових систем і нових правил.

По-друге, формування моралі — це не лише «договір» між членами суспільства, а й спосіб передачі цього «договору» з покоління в покоління. Батьківські настанови типу «не бреши», «поступайся місцем літнім людям у транспорті», «не бігай вулицею без штанів» не завжди мають форму усних висловлювань. Це може бути й спосіб життя окремої родини, і казки, і сімейні перекази, і анекдоти, і сюжети телепередач, які обговорюються за сімейним столом.

Громадська мораль формується за аналогією з формуванням моралі в родині. Якщо батьки високоморальні, виховані, чесні, і їхні слова не розходяться з ділами, то й діти виховуються з подібними моральними установками.

У суспільстві багато в чому залежить від того, яку порядність демонструє уряд, яку лінію пропаганди чи агітації ведуть ЗМІ та телебачення — від цього залежить мораль соціуму, цінності та сама ступінь зниження чи підйому тих чи інших цінностей і моралі.

На жаль, сьогодні низький рівень моральності, моральних цінностей зрозумілих причин. Те, що твориться іноді у Верховній Раді: чвари, бійки, а також безліч випадків соціальної несправедливості у структурах влади тощо, аморальні передачі на телебаченні, статті в ЗМІ — негативно впливають на молодь і формування культури спілкування та поведінки.

історично

Через покоління, щоб зберегти людський рід.

Оскільки мораль виконує насамперед соціальну функцію як інструмент соціалізації, то спочатку вона формувалася як негласна угода між кількома людьми, сім’ями, родами, поселеннями, що проживають на одній території. Ця угода передбачала, що деякі дії людини щодо суспільства (дружини, дітей, сусідів, друзів, ворогів) допустимі, а деякі — ні (так формувалося право), а деякі — небажані (так формувалася мораль).

А її як такої й немає. Зібралися бабусі біля під’їзду та засудили когось, а когось похвалили. Ось і вся громадська оцінка вчинку та дії людини. Але сусіди прагнуть поводитися так, щоб про них не сказали поганого... Але погане частіше говорять не тому, що хтось погано чинить, а тому, що потрібно про когось сказати погане.

Тут, звичайно, хотілося б спіймати якогось фахівця з етики та допитати його достеменно. Але мене особисто хвилює питання загалом людського. Адже деякі речі, типу «сам загибай, а товариша рятуй», ми можемо спостерігати у деяких видів стадних тварин.

Мені здається, що основні етичні закони вже закладені в самій природі. Наприклад, цінність життя. Оскільки ми живі істоти, то це цінність не лише самореалізації, а й самого існування. Можливо, коли я завершу свій земний шлях і перейду у царство мінералів, у мене будуть інші цінності, хто знає? Поки ж я точно дотримуюсь деяких настанов, обираючи найбільш симпатичні для себе особисто.

Ось, наприклад, мені подобається, як сказав один із патріархів: «Вище закону може бути лише любов, вище правди — лише милість, а вище справедливості — лише прощення»

Людина не народжується з моральними цінностями. Ці цінності виховуються та набуваються. Спочатку, з формуванням свідомості в дитини, звичайно ж формуються й набуваються цінності поваги до батьків, родини, до старших. Дитині прищеплюють моральну цінність бути чесним і справедливим, цінувати дружбу та виручати з біди товариша..., проте, дорослішаючи, дитина не бачить підтвердження цьому з боку дорослих у суспільстві та втрачає важливість і цінність «моральних» установок.

Це, все ж таки, творіння двох, а потім і більше людей. Пригадаймо Мауглі. Передається від покоління до покоління. Закладені інстинкти. Лише спілкування може розвинути вищі потреби та здібності, до яких належить і мораль

Ні. Супер-его формується в соціумі.

Усі моральні принципи закладені в людині з самого початку. З моменту зачаття формується певний внутрішній механізм саморегуляції, який називається совістю. І з моменту народження дитина володіє всією інформацією про те, що таке добре і погано з точки зору її сім’ї. До трьох років ці знання переходять у сферу свідомості. На цьому формування моральних цінностей закінчується.

Моральні — так, звичайно. Це — благість. Це почуття первісної мудрості та гармонії. Це те добро, яке не знає зла. Моральні норми впроваджуються суспільством через оцінку — зовнішню — батьків та інших значущих дорослих. Відомі в цьому плані дві культури — культура провини та культура сорому. Культура сорому адекватніше ставиться до моральних норм. Сором — це зовнішній прояв усвідомлення, що в якійсь ситуації вчинив не так, і відчуваєш сором, який можеш виправити. Культура провини — безглузда. Але почуття провини, переживання провини за реальні думки (а не за вчинки — сором) сприяють більш глобальним змінам у людині в бік розвитку. Наприклад, каяття призводить до фундаментальних змін.

Керуватися ЛИШЕ моральними цінностями я б нікому не радила. З причин, викладених вище. Це все одно, що намагатися керувати автомобілем із заплющеними очима, цілком покладаючись лише на голос системи супутникової навігації. Занадто вже розмиті межі між поняттями добра і зла, складно узгодити різні цінності різних культур.

Мені здається, корисно спочатку розібратися зі власними цінностями. Чого я хочу? Куди йду? Яким бачу підсумок свого життя? Що я хочу встигнути? З ким я хочу розділити свій шлях? І відповіді на ці питання можуть бути різними на кожному етапі життя. Тож універсальної інструкції «як жити правильно» не існує.

Доросла людина відрізняється від дитини саме тим, що може розпізнати контекст. Так, наприклад, п’ятирічній дитині точно потрібно мати певний запас інструкцій про «добре і погано», а також «можна і не можна». Це необхідно, можна сказати, для фізичного виживання. Коли дитина йде до школи, усі ці «добре і погано» трансформуються, набувають різних відтінків і нюансів. У підлітковому віці батьківські та шкільні інструкції проходять жорстку перевірку. Дитина набиває власні шишки, перевіряючи правила. Щось із настанов буде відкинуто назавжди. Щось залишиться з певними застереженнями. Щось стане власним правилом і складе основу для власної СОВІСТІ.

Обов’язково. Людина без моральних цінностей — це людина або з хворою психікою, або це тварина.
Крім класичних цінностей (дружба, здоров’я, праця, чесність, справедливість, сім’я), сучасна людина має бути соціально відповідальною (за результат своєї праці), толерантною та лояльною до своїх опонентів (конкурентів), тобто демократичною до іншої точки зору.

Всім керуються. Без цього немає суспільства.

Обов’язково має приймати цінності, які зберігають життя йому та іншим.

Звучить як "Чи повинен сучасна людина ходити ногами і їсти ротом?". Може, і не повинна, але не може не керуватися. Будь-яка людина хоч якимись моральними цінностями все ж таки керується.

Кому має?
Для розвитку (має собі, своїй покликанню) — так!
Але з тією ж поправкою — не моральними, а совісними. Совість — це основа психіки. Немає совісті — немає усвідомленої поведінки, немає осмислених виборів. Є шаблон і відбиток масової поведінки. Ідея вседозволеності. Немає своїх меж — немає сенсу в власному житті. Життя стає сліпим і безвідповідальним :-(

Я ледве можу уявити, що таке «уроки моралі». Це нагадує мені діалог Аліси зі Країни Див із Герцогинею. Пам’ятаєте?

— Згадала, — раптом сказала Аліса, — Гірчиця — це овоч. Правда, на овоч вона не схожа — і все ж таки це овоч!

— Я цілком з тобою згодна, — сказала Герцогиня. — А мораль звідси така: кожному овочу свій час. Або, хочеш, я це сформулюю простіше: ніколи не думай, що ти інша, ніж могла б бути, або ніж будеш іншою в тих випадках, коли інакше не можна.

Мораль — це не те, чого можна навчитися. Це те, що можна отримати з власного досвіду або проживаючи, переживаючи зіткнення з досвідом інших чи з культурною спадщиною. І навіть ця культурна спадщина буде діяти лише тоді, коли буде пропущена через призму досвіду самого учня. Школа сама по собі — суспільство в мініатюрі, а зовсім не кузня моралі. І процеси, які відбуваються у світі дорослих, відображаються в освіті. Ті, хто втратили опору, самі шукають порятунку в релігії, мас-культурі, вчителі теж прагнуть авторитетних думок. Можливо, у світ дорослих прийшла пора нових відносин, нових домовленостей і нової моралі. Перегляд цінностей — етап нашого власного дорослішання. І в цьому місці мені трохи страшно. І трохи радісно. Адже бути дорослим — це відповідально. Але, з іншого боку, це дає набагато більше свободи!

Уроки моралі — це некоректний, на мій погляд, словосполучення. Уроки етики, моральності — Так!
Я б запровадила в школі для старшокласників, звичайно ж, «уроки з соціології», уроки життя, які могли б допомогти випускникам у доросле життя проявити свої здібності, себе в житті. Уроки практичних знань із психології успіху в житті, тобто як моделювати свою долю. Такі уроки дуже потрібні та важливі. Вони мають поєднувати в собі знання філософії, психології, етики поведінки. На жаль, наші викладачі та старше покоління, і нове, не володіють такими знаннями в достатньому обсязі. Школа дуже відстає в навчанні, що розвиває особистість.

Вони є.

Це більше сімейне виховання. Думаю, не варто.

Школа - інститут, створений для передачі дітям знань, накопичених людською цивілізацією. Тому з ознайомчою метою такі уроки ввести можна, але не варто покладати на них серйозних надій. Це нічого не дасть на рівні суспільства. Мораль формується не в школі, а в сім'ї.

ТАК! Але не моралізувати на них. Звертати увагу на вибори, які робить людина, і що з нею потім відбувається. На прикладі різних літературних героїв, починаючи зі казок і переходячи до того ж Драйзера «Американська трагедія». Школа сильно розвиває конкуренцію, страх бути не таким, як усі, не так добре влаштованим — це все зовнішні форми життя і практично не дає нічого внутрішнього. Предмет етики — дуже формальний. Боюся, що й предмет моралі, потрапивши до шкільної програми («машини»), теж стане формальним. Тому, хоч і відповіла «так», наприкінці скажу: «Не в нашій нинішній шкільній системі!»