Таємне життя слів, 2005 (реж. Ізабель Койшет). Коментар психолога.

» Психологічний аналіз кіно й літератури » травма » Таємне життя слів, 2005

Фільм «Таємне життя слів» (реж. Ізабель Койшет) - не просто драма в камерному стилі, а дбайливе дослідження того, як живе людина з психологічною травмою, і як через прості дії можна почати відновлення цілісності власної ідентичності. Сара Поллi грає медсестру, тимчасово найняту для догляду за постраждалим робітником на буровій платформі. Місце ізольоване, герої майже не рухаються, але внутрішні процеси - тектонічні.

Героїня Поллі - жінка, майже позбавлена голосу. Її мовчання не вибір, а наслідок глибокої травми. В її контролі, відстороненості, скрупульозності відчувається не холод, а напружене зусилля не розвалитися. Вона ніби пронесла свою психіку через «вогонь, воду, мідні труби» і тепер живе в строгому режимі самозбереження. Гра актриси неймовірно стримана, і в цьому її сила - кожне слово, кожен погляд масть значення.

Тім Роббінс грає її підопічного, пораненого фізично, але більш живого емоційно. Він відчуває фізичний біль, вона - психічний. Між ними зав'язуються стосунки, засновані на розпізнаванні болю один одного. Повільне, по краплі, як крапельниця, проникнення тепла крізь замерзлу поверхню. Він задає питання, не отримує відповіді і... говорить про себе. Його чесність, такт, життєрадісність і самоіронія дають героїні Поллі перший досвід безпечного контакту за довгий час.

Кульмінація - сцена одкровення, яка вражає уяву самого стійкого глядача. Вона каже, він не відвертається. Цей монолог - акт свідчення, а глядач, як і персонаж Роббінса, стає учасником безоціночного активного слухання. Не жалість, не співчуття, а просте «Я тебе чую» стає тим, що зрушує пласт.

Фільм не вчить i не викриває. Він пропонує простір для тиші, дихання, для болю, який більше не потрібно приховувати. І в цьому його терапевтична сила. Це кіно і про травму, і про крихкий процес відновлення життя після неї. І саме в цьому з'являється надія.