Как принять то, что у мамы уже есть другая семья

Добрый день, Ирина!
С ваших слов у вас достаточно доверительные отношения с мамой. Что мешает вам, на ваш взгляд, просто обсудить с ней то, что вас волнует?

Здравствуйте, Ирина!
Похоже у вас остается потребность в близких, доверительных и безусловно принимающих отношениях с матерью.

Скажите пожалуйста, как принять то, что у нее уже есть другая семья?

То как вы описываете динамику ваших отношений вы уже принимаете это. Другое дело, что остаются потребности направленные к матери, которые она удовлетворить в полном объеме не может.

Как перестать чувствовать себя ненужной?

Пробуйте говорить о своих чувствах с мамой, о том что вам ее не хватает, о том что вам необходимо больше времени. Только не с обвинением, а в виде просьбы.
Подумайте чего именно вы хотите от мамы и что из этого можно получить от других людей?
Удачи!

Доброго дня, Ірина.
Дуже Вам співчуваю - Ви маєте право сумувати і гніватися на маму, адже це дійсно боляче.

Уехала, когда мне было 16 лет.

А чому вона поїхала в іншу країну? Напевно Ви відчували, що Вас покинули, адже Ви тоді були ще неповнолітньою. Вами опікувалася бабуся?

Отношения между нами не очень конфликтные, но бывают ссоры.

Через що, зазвичай, у вас виникають сварки?

Вобщем я очень конфликтовала с её теперешним мужем.

Через що Ви конфліктували із вітчимом?

(прошлый мой отчим откровенно приставал ко мне, когда я была ребенком 8-9 лет..)

Сексуальне домагання - це жахливо! Мої співчуття. Це Вас однозначно травмувало і Вам необхідно обов'язково пропрацювати цей момент із психологом-психотерапевтом (щоб Ваша травма минулого не впливала на Ваше теперішнє життя). Ви казали своїй мамі, що вітчим Вас домагався? Якщо так, то якою була її реакція?
Які у Вас стосунки із Вашим біологічним батьком?

Но теперь суть проблемы: когда я звоню маме и возле неё оказывается муж, она как будто хочет завершить как можно скорее разговор. Когда же он на работе, она звонит часто. Меня это как то задевает. А сказать ей об этом как то неловко, звучать будет по-детски..и ко мне снова приходят мысли, что её муж как то против меня, раз мама боится говорить со мной в его присутствии..

Це цілком природня реакція, що Вас це "чіпляє" і Ви маєте заявити про свої переживання вашій матері (тут немає нічого ганебного, адже Ви прояснюєте ваші стосунки - це доросла позиція). Що найгірше може трапитися, якщо Ви розповісте Вашій мамі про своє хвилювання?

плюс ко всему, моя бабушка, когда видит, что я набираю маму, просит не звонить ей, так как по её словам, я ей помешаю, и зачем я звоню часто, ведь у неё уже другая семья и другие заботы... это очень задевает меня, и я ещё больше чувствую себя ненужной. Иногда хочется позвонить, но понимаю, что ребёнок может спит или мама занята, становится грустно, ведь она была одной из немногих, с кем я могла поделится просто всем.

Ви також людина і, як будь-яка людина, маєте право на увагу та любов. Те, що говорить Ваша бабуся є неконструктивним - не слухайте її. Які у Вас відносини з бабусею і які відносини між бабусею і Вашою мамою? Якщо говорит про те, що Ви можете зателефонувати, а дитина вже буде спати, то це легко можна попередити: а) написати спочатку повідомлення у месенджері і запитати маму, чи вона зайнята і чи Ви можете їй зателефонувати; б) переписуватися у месенджері; в) попередньо обговорити з мамою, скільки разів на тиждень і коли Ви будете їй телефонувати.

Было время, когда я жёстко протестовала и манипулировала словами- ты меня уже не любишь, я тебе не нужна, но сейчас понимаю, что то был детский сад.

Мені здається, що, більш за все, це була не маніпуляція, а "крик відчаю дитини", яка потребувала любові і уваги від мами.

Скажите пожалуйста, как принять то, что у нее уже есть другая семья? Как перестать чувствовать себя ненужной?

Перш за все, я Вам однозначно рекомендую піти на індивідуальну терапію до психолога психотерапевта, адже Ваша ситуація є багатошаровою (необхідно конструктивно переживете гнів та сум за те, що Ви не отримали у дитинстві тої любові та уваги від батьків, на яку заслуговували; пропрацювати травматизацію із вітчимом; через терапевтичні стосунки із психотерапевтом розрівати симбіоз із Вашою мамою та відновити той "внутрішній дефіцит прийняття та любові", підвищити Вашу самоцінність).
Крім цього, чи є у Вас друзі, інші родичі, які могли б Вас зараз емоційно підтримати?
Також Вам варто розвиватися у інших сферах життя (особистісній, соціальній, професійній і т. д.) та спробувати фінансово сепаруватися від мами і переїхати від бабусі (зараз Вам напевно буде важко зробити через свої страхи, тому найкраще - це спершу звернутися до психолога-психотерапевта).

Ирина, здравствуйте! Ваша мама уехала в другую страну 4 года назад, там вышла замуж и родила ребёнка, вашу сестру или брата. У вас с мамой, похоже, доверительные отношения, но вы все равно чувствуете себя ненужной и не можете никак принять тот факт, что у вашей мамы другая семья. Добро.
Смотрите, есть некоторые жизненные факты вашей истории, реальные факты. Они заключаются в следующем: вам 20 лет, вы живете отдельно от мамы (я так понимаю, живете с бабушкой), ваша мама живет в другой стране, она в очередной раз вышла замуж и родила ребёнка. Это факты. И есть ваше отношение и переживания по поводу этих фактов. Вы считаете, что вы маме уже не нужны, что она вас не любит, что она вас бросила. Вы злитесь и гневаетесь на неё за это, хотите быть рядом с мамой, но в силу определённых обстоятельств этого не можете сделать. Не можете быть рядом с мамой.
Скажите, что для вас будет доказательством вашей нужности для вашей мамы? Возможно какие-то слова мамы будут подтверждением вашей нужности. Возможно какие-то действия, поступки с ее стороны.
С уважением, Елена Мороз.

Но вот когда я уже плакалась ей, что мне одной тяжело, она жёстко отвечала - это ты меня заставила уехать...

Таке відчуття, що Ваша мама намагалася "втекти" від проблем у іншу країну, проте залишила Вас із цими проблемами. Дуже жорстока відповідь з боку Вашої мами, адже лише вона відповідальна за власне життя і за свій вибір - Ви тут ні до чого. Звісно, Вашу маму можна і зрозуміти (адже їй було важко). Припускаю, що коли Ви плакали, то їй було боляче і вона гнівалася та звинувачувала себе. Для того, щоб якось зберегти "свій позитивний Я-образ", вона несвідомо використала механізм заміщення гніву на Вас, однак це не виправдовує її, адже вона була тоді вашим опікуном і була зобов'язаною, перш за все, потрубуватися про Ваше психологічне благополуччя.

Бабушка - очень сложный человек. Все решения в семье принимает она. И если я не послушаю её, она сразу истерически кричит, обзывает сравнивает меня с моим отцом (с ним я редко общаюсь) и говорит, какой я ужасный человек, она так меня в этом убеждает, что иногда я сама начинаю в это верить..и когда я прошу мама, чтобы она защитила меня, она говорит, что бабушка права... то есть отношения у нас непростые, к сожалению..

Дуже сумно це читати. Помітно, що Ваша бабуся є токсичною людиною і Ви не заслуговуєте такого ставлення до себе. Коли Вона кричить, що Ви "жахлива людина", то це вона кричить не на Вас, а на себе (через якісь свої внутрішні конфлікти). Ще більшого болю додає той факт, що Ваша мама "стає на сторону бабусі" та підтримує її токсичність.
Я б Вам рекомендувала переїхати від Вашої бабусі, щоб Ви не перебували у тому "нездоровому середовищі". Чи є у Вас можливість переїхати до інших родичів (наприклад, батька і т. д.), або переїхати до друзів чи знімати квартитру або кімнату у гуртожитку?

когда я ей говорила, что мне тяжело, нет никакой моральной помощи с её стороны, она сразу же перечисляла сколько она мне сделала покупок и сколько денег вложила, но ведь любовь и забота не в деньгах проявляется...

А Ви казали своїй мамі, що Ви хотіли б, щоб вона частіше казала Вам, як вона Вас любить, цінує? На жаль, наш максмум - це заявити про свої бажання і потреби, а вже іншій людині вирішувати, чи їх виконувати. Ми не можемо змінити поведінку і ставлення іншої людини, а лише свої (саме тому я Вам рекомендувала звернутися до психолога-психотерапевта). Припускаю, що вашій мамі важко виражати любов через те, що ніхто її не навчив (особливо бабуся), тоді Ваше завдання показати їй, як це робити, а їй вже вирішувати, що вона буде із цим робити далі.

Ответ отредактирован автором 23-05-2020 17:52:11

Вы хотите любви, тепла и заботы на уровне чувств, эмоций и отношений. А ваша мама вам даёт функциональную заботу: обеспечивает материальный доход и делает подарки. Добро.
И тогда, выходит, у вас внутренний конфликт интересов. К сожалению, в формате вопросы-ответы, помочь вам перестать чувствовать себя ненужной не получится. Это глубинная тема ваших многолетних отношений с мамой. И работать с ней, так чтобы вы почувствовали изменения в своём отношении к маме и не новой семье, нужно в индивидуальной терапии. Если у вас есть возможность, обратитесь к психологу или психотерапевту и поработайте с темой дочки-матери.
Путь принятия - долгий путь. И начинается он с признания своих собственных, порой противоречивых и разнонаправленных чувств к маме. Это внутренняя работа и хорошо бы, чтобы вас в этой работе сопровождал специалист.
С уважением, Елена Мороз.

Возможность переехать есть, но бабушка крайне против, чтобы я даже ночевала на своей квартире. Она часто называет меня ненормальной, так как я, по её словам, делаю как мне вздумается. В последний раз, когда я хотела уйти в свою квартиру, она силой затолкнула меня обратно в дом, и орала, что я буду бродить ночью по улице, так как, опять же, по её словам, я ненормальная.

Ви повнолітня людина і маєте право на вільне пересування. Ваша бабуся - психологічно неадекватна, токсична людина (до слова - зазвичай люди, у яких є психічні проблеми не визнають її, а приписують проблему оточуючим, кажучи, що це Ви ненормальна, а не вони), а Ви маєте право прибирати зі свого життя людей, які обезцінюють та ображають Вас. Тому я цілком підтримую Ваше рішення, що Ви зараз по-троху переїжджаєте - Ви молодець! Бажаю зробити Вам це якомога швидше.

Обратиться к психологу вживую как то не могу решиться, ведь читаю во многих книгах, что кроме меня самой проблему никто не решит.

Наведу Вам аналогію. Уявіть, що у Вас відкритий перелом ноги. Чи можете Ви вилікувати її самостійно? Звісно, що все у світі можливо і Ви можете накласти "самодільну шину". Проте, як саме це відбуватиметься: скільки це займе часу; яка ймовірність того, що вона зростеться рівно і Ви зможете бігати як раніше, що рана не буде гноїтися і дуже боліти, що не піде зараження крові і проблема не "перекинеться" на інші ділянки. Звісно, є можливість, що нога зростеться і рівно при "самодільній шині", проте вона складає 0,000000...1 %. Водночас, якщо Ви вчасно підете до травматолога, то ймовірність зцілення помітно зростає, час зменшується, а ефективність однозначно більша. Крім цього, Ваша проблема потребує пропрацювання саме через "терпевтичний стосунок", адже лікують не книги, а люди (проста психоедукація тут не допоможе).

Скажіть, будь ласка, що саме Вас лякає у очному зверненні до психолога-психотерапевта? І чи у Вас був досвід звернення до такого спеціаліста?

Ещё 1 вопрос, стоит ли шевелить прошлое, связанное с домаганием отчима, так как мне кажется, что я это, слава Богу, не очень болезненно пережила, а когда они развелись, я просто вздохнула с облегчением и забыла про это все (было тогда примерно 9 лет)

Насправді, психологічне насилля (та і ще у дитинстві) - це величезна травма. Хоча Ви зараз припускаєте, що Ви це пережили досить безболісно, однак, на несвідомому рівні, рана залишилася, сочиться і дає про себе знати, рано чи пізно, у вигляді поведінкових та емоційних проявів (ненависть та страх перед чоловіками, проблеми у розбудові партнерських стосунків, відсутність відчуття базової безпеки, страх емоційно відділитися від матері тощо). Для того, щоб вона перестала сочитися, необхідно "витягнути колючку" із психотерапевтом (чим раніше Ви це зробите, тим швидше рана затягнеться і це менше вплине на Ваше майбутнє). Дійсно, можливо зараз цю тему краще не зачіпати, а пропрацювати, для початку, із психотерапевтом дитячо-батьківські стосунки. Далі, коли Ви "знімете" один шар, то з'явиться інший і тоді Ви вже будете працювати із ним. Коли Ви будете психологічно готові, я Вам однозначно рекомендую це пропрацювати.

Ответ отредактирован автором 23-05-2020 18:21:32

Дуже радію, що змогла Вам хоч трохи допомогти!

Я начну, все-таки искать психолога. Я долго думала стоит ли, тем более я студентка, и денег никогда ни на что не хватает)) но понимаю, что надо.

Пам'ятайте, що у крайному випадку Ви можете звернутися у психологічну службу при вашому навчальному закладі (звісно, це буде не психотерапія, але, для початку, щоб Ви дізналися, хто такі психологи, це було б добре).

Правда, становится жаль их, потому что они старенькие, и когда я была помладше, я обожала свою бабушку. Я и сейчас её люблю.

Звісно, що Вашу бабусю шкода і Ви її любите, проте це не означає, що вона має Вас ображати, а Ви це терпіти. Варіант із просторовою сепарацією є найращим у цьому випадку. Якщо ж вона почне на Вас психологічно "давити", коли Ви вже переїдете, то можливо, необхідно буде і обмежити спілкування.

Бажаю Вам знайти хорошого психолога-психотерапевта та пропрацювати себе. Цінуйте та любіть себе! Вірю у Вас, удачі!

Ответ отредактирован автором 23-05-2020 18:40:55