Боязнь, що про мене подумають люди

↩ Реакція на відповідь № 337639 для Ирина Терещенко

Так, знайомі. В дитинстві не сварили так сильно, але контроль був. Мама вчителька, я старалася вчитися добре. Я розумію і її, бо їй було тяжко, тоді бідно жили, двоє дітей, грошей не вистачало,вона втомлювалася дуже сильно. Я не знаю чи це з дитинства але все пішло шкереберть, коли я вступила в академію і влаштувалася паралельно на роботу. Втомлювалася дуже сильно і бажання малювати було все меншим і меншим. Я хотіла вчитися але все так закрутилося, гроші не хотіла в батьків просити, бо якось мама сказала, що не потягне навчання ще одне, хоча я була на державному, але я всеодно поступила і влаштувалася на роботу, щоб бути незалежною. Я обрала не ту професію, що вони хотіли, ну, вони не наполягали на виборі, і дали мені волю вибрати самій, просто, коли я сказала за художню академію, то послідували ті слова від мами. Шкода звісно, я трошки заздрила дівчатам, які просто вчилися і не працювали. Або як і працювали, то небагато, я ж працювала до дванадцятої ночі. Я втомлювалася і мама вже тоді казала, що кидай роботу вчися, але я вже не могла, бо чи то, що в мене були все-таки якісь гроші і я була самодостатньою, чищо це було не знаю. Можливо вдарив карантин ще також, хоча потім як стихло трохи я працювала в магазині. Людей раніше так любила, а після магазину ледь не зненавиділа. Але потім налагодилося, коли пішла на іншу роботу. А потім же почалася війна. Поїхала з сестрою на Захід України, там також працювала і допомагала дивитися за племінником. Робила по 12 годин ранні і нічні зміни. Не малювала взагалі за той час. Якось закрила сесію. Я мусила йти працювати, бо треба було на що жити, сестра з дитиною була. Зараз я в Чехії, бо познайомилася з хлопцем і поїхала до нього. До цього у мене не було відносин, тому не думайте, що я якась легковажна і поїхала до людини, яку ніколи не бачила, просто тому що я так зажди робила. Ні, я ніколи не була за кордоном. Були і тут проблеми звісно, бо не все що на картинці, таке і в житті. Я не знаю чому я не відмовила, не сказала, що довчуся і тоді побачимось, я забралась і поїхала, хоча мала на пару днів всього але, знову таки, не знаю чому залишилася. Зараз наче все добре, але у мене останній курс, мама постійно питає, а що там навчання, як будеш робити, коли будеш їхати. Я розумію все це і я хочу поїхати, але я не знаю як про це сказати хлопцю. Я не боюся його, ні, і він добрий, але звісно що засмутиться. Він дуже наполегливий. Я говорила, що я не зможу тут малювати, бо місця небагато, і на роботу я не зможу ходити, і йому прийдеться тягнути все на собі. На що він відповів, що бери все що тобі треба,замовляй, мольберта чи ще там щось і працю тут. І щоб більше я не думала про таке. Мене тримають тут, ну не в прямому сенсі, а буквально, я знаю але я боюсь сказати чого хочу я. Що я хочу поїхати в Україну і ходити в майстерню малювати, хоча б ці пару місяців. Я не малювала вже півроку мабуть. Боже, я стільки всього написала, вибачте.

↩ Реакція на відповідь № 337641 для Ирина Терещенко

Щиро дякую вам! Це справді так.