моя проблема в тому що я виню себе у всьому, та не вмію сприймати критику людей

можливо ви не захочете дивитись мою проблему через мій вік але дуже хочу поради, тому що не можу впоратись сама. коли мені було 6 рокі моя мама прийшла додому з відкись, на дворі вже було темно. я пішла привітатись з момою але вона лягла спати, я пішла гратись ляльками та десь через пів години захотіла їсти. я пішла до мами та вона мені сказала щоб я йшла до тата, тато сказав йти до мами, я приходжу знову до мами та вона зі зла кидає в мене мобільний телефон, я плачу та біжу до тата, тато попросив мене щоб я посиділа в кімнаті з братом. я пішла до брата та сиділа там, але через дивні звуки вирішила подивитись через двері що там, я привідкрила двері та побачила як мама з татом б\'ються, через п\'ять хвилин біля нашого дому була поліція, вони поговоили та мої батьки через два тижні розвелись. після цего я завжди виню себе у всьому, в смерті кота, в тому що посварилась з подругою, та в інших ситуаціях.
з критикою людей в мене така проблема що я не вмію її сприймати, в коментарях в тік тоці я якось написала яке взуття я ношу, та коли комусь не сподобалось моє взуття мені не було всеодно, мені стало дуже сумно та я почала думати що можливо моє взуття правда жахливе. в школі мені якось сказали що я страшна, тепер я завжди прокручую той момент у себе в голові та не можу його забути, я дійсно почала вважати себе страшною.
дякую що прочитали те що я тут написала, дуже надіюсь що ви щось порадите.