Відчуваю, що зі мною щось не так

Відредаговано автором 27-05-2023 19:15:34

Скоріш за все знання якогось певного «діагнозу» дає спокій та якесь розуміння, що робити далі, як щось змінювати. Я ж розумію, що у всього є якийсь корінь, просто останні 6-7 років я свій стан не вважаю цілком нормальним (це стосується не виключно проблем, описаних тут, а зокрема РХП, який у мене вже довгий час і проявляється у різних формах, можливо це якось взаємоповʼязано)

Скоріш за все знання якогось певного «діагнозу» дає спокій та якесь розуміння, що робити далі, як щось змінювати. Я ж розумію, що у всього є якийсь корінь,

у періоди апатії зʼявляються думки, що наприклад хотілося б випити якусь пігулку, яка б заглушила емоції та почуття.

Страх самотності та бути покинутою є та виражений дуже яскраво, тому я постійно прагну до того, щоб всім подобатись.

мені постійно потрібні докази, що мене все ще люблять і я комусь потрібна.

Наразі на жаль не можу чітко зазначити 5 основних потреб.. Не можу сформулювати їх у себе в голові.

Заглушити почуття і емоції -
а)наприклад постійне незадоволення собою,
б)постійну тривожність на рахунок майбутнього,
в)пошук власних недоліків,
г)відчуття, ніби ніколи не зможу жити звичайним життям (це стосується РХП, підрахунку калорій і всього в такому дусі)

На рахунок провини.. у мене дуже часто таке перманентне, фонове відчуття провини через обстановку в сімʼї (батько алкогольно-залежний, мама співзалежна з ним, відповідно постійні скандали і мама з дитинства залучала мене у них, перекладаючи відповідальність.

Думаю звідти й постійна недовіра до інших, чітка установка що сімейне життя = апріорі щось таке, де постійно потрібно боротись, скандалити)

Суїцидальних думок та селфхарму немає, у мене навпаки присутній панічний страх смерті, але у періоди апатії зʼявляються думки, що наприклад хотілося б випити якусь пігулку, яка б заглушила емоції та почуття.
Страх самотності та бути покинутою є та виражений дуже яскраво, тому я постійно прагну до того, щоб всім подобатись. У мене тривожний тип привʼязаності до людей - мені постійно потрібні докази, що мене все ще люблять і я комусь потрібна. Навіть мінімальне відхилення у звичній поведінці інших людей мною розцінюється як щось масштабно-погане та критичне.
Самооцінка та образ свого Я дуже нестабільні. В один момент мені здається, що я найкраща і все має бути лише для мене, тобто дуже нарцисичні думки, а в інший момент мені здається, що я жахлива і починаю вишукувати у собі все більше недоліків. Хоча більшу частину свого життя я зіштовхуюсь тільки зі схваленням себе та своєї зовнішності (окрім періоду в школі, 5-6 клас) але мені постійно здається, що це недостатньо та сприймаю кожне слово на свій рахунок.
На рахунок відчуття порожнечі в душі - таке буває періодами.
У мене постійне бажання фізичної розправи, шалена імпульсивність в емоціях, я можу за одне слово, яке мені не подобається наприклад від батьків почати шалено кричати, або вилити на них склянку води наприклад.
регулярно знаходжу собі нові обʼєкти для обожнювання та дуже легко переключаюсь на людей, іноді мені здається, що я взагалі не здатна вибудовувати тісні взаємовідносини з оточуючими (це цитую свою психологиню). Ще те, що мені заважає - надзвичайно сильна ревність до всього і до всіх. Вона відчувається настільки потужно, що іноді мені здається, що вона може керувати моїм життям та наштовхувати на погані речі. Загалом у мене бувають дуже різкі перепади настрою та перепади періодів (тиждень я апатична, тоді навпаки)

Відредаговано автором 30-05-2023 01:21:31

РХП та неприйняття свого тіла. Ми почали працювати, але в ході роботи вона змінила фокус уваги на ОКР

щоб зрозуміти, що зі мною та моїм психічним станом.