Я не розумію що відчуваю

Скільки себе пам'ятаю, я не розумію, що відчуваю. Я відчуваю пустоту та наче як кашу всередині себе. Наче щось є, але більше схоже на згусток болота. Я ненавиджу коли все йде не по плану, коли не розумію чи буде зустріч чи ні, бо я не розумію, що робити. Я не можу обрати яке печиво хочу, та чи хочу я саме печиво? Може я щось інше хочу або не хочу нічого. Цього я теж не розумію. Мені важно робити вибір, мені важко відповідати на багато питань, особливо якщо це про відчуття. Ось навіть є хлопчик з яким є романтичні моменти. Два рази обговорювали що між нами. Ми наче любимо одне одного, але не зустрічаємося, і для нього це норм, але не для мене. Я навіть не розумію чи кохаю його, то кохаю наче, то ненавиджу, я ненавиджу те що немає чіткості між мною та ним. І так в усьому. Я хочу ридати коли не розумію чіткості в чомусь і мені не дають відповіді на це коли питаю. Я впадаю наче в істерику, я ридаю та хочу бити себе. Але навіть так, я не розумію чи відчуваю щось в середині себе. Я плачу, але не сказати що мені сумно. Я сміюсь, але не сказати, що я радію. Я кохаю, але я не впевнена в цьому. Я щось хочу та не хочу одночасно. Ніби резонанс, не знаю. Просто все життя як каша через це. Я п'ю каву, але не можу сказати, що я хочу пити каву, я її п'ю так ніби це вже звичка так робити. Мене це вбиває, я відчуваю скоріше за все пустоту, клубок багрюки, щось не зрозуміле, але це наче мене розриває на шматки. Тіло наче чуже, не моє. В такі моменти коли зриваюся та ридаю, я сама не розумію, мені сумно? Я злюсь? Що зі мною.. Але я чомусь кричу, я плачу, нічого не розумію, б'ю себе, ненавиджу все й себе, тіло не моє, все наче розривається всередині мене та я сама. Я не живу, я існую. Жити та існувати я не хочу, помирати теж не хочу. І так все життя.