Як перестати боятися

Вітаю! Тривога, яку ви описали, в якій ваша увага зосередилась саме навколо того, що хтось зможе прочитати ваші особисті записи після смерті - це неприємно, і те що вас цей страх обтяжує - тим паче. Коли нам дискомфотно - буває так що наш світогляд трохи звужується і висвітлює ті чи інші речі яскравіше ніж інші. Я дуже порадила б вам звернутися до спеціаліста і проконсультуватися, щоб зрозуміти причини цього страху і знайти зручні для вас способи подолання його і подібних йому станів. Іноді коли почуття беруть гору прості логічні відповіді можуть не подіяти, і саме тому важливо працювати з почуттями. Ви переживаєте за те, що хтось побачить написане вами, а не за фізичне не існування? Скажіть - чи не бувало у вас якихось подібних переживань можливо з приводу чогось іншого - раніше?

Вітаю, Ксеніє. Це нормально, не хотіти, щоб хтось читав про ваші особисті думки та захищати своє, особисте. Але якщо цей страх заважає вам у житті — то тут було б важливо розібратись. Задайте собі питання: що такого страшного може статися, якщо хтось все ж таки прочитає ваш щоденник? Як ви ставитесь до себе та своїх думок, переживань?

Добрый день!

мене є цей страх що хтось це прочитає і як його позбутися

Вы можете, безусловно, идти в психотерапию и прорабатывать страхи, связанные с дневником.

Но у вас есть и другой, более легкий вариант решения проблемы.

Исходя из того, что в психологии существует формула, говорящая о том, что наличие информации существенно снижает страхи (в прямой пропорциональности), то следовательно, если вы изучите источники и найдете приемлемый для себя вариант решения проблемы с дневником, то этот ваш страх просто уйдет.

Например, вы можете дать поручение нотариусу (это фиксируется документально), чтобы после вашей смерти дневник был уничтожен.
Или же вы можете хранить его в банковской ячейке и выдать распоряжение банку о том, что надо сделать с дневником после вашей смерти.

В любом случае, эта проблема может быть решена и без помощи психологии.

Напевно так, я боюсь в теперішньому моменті. Я живу з хлопцьом і буває пишу що інколи він мене зовсім не розуміє і часом мені хочеться піти від нього, і якісь інші моменти які я зовсім не хочу щоб хтось прочитав і знав про це.

Як мені видається, проблема двохрівнева.

Перший - незадоволенність дійсністю, зокрема, стосунками з хлопцем.

Другий - певна психологічна травма з минулого

одного разу від мене це прочитав брат коли я ще мала була і глузував, читав в голос, мене це назлило чого він моє бере

І з першим, і з другим, на мою думку, потрібно працювати.
Тим більше, що обидва аспекти між собою пов'язані.

Приховане невдоволення, страх відкритися почуттями хлопцеві і страх наслідків відкритості свідчать про невпененість в собі(!)

Утаємничення веде лише для накопичення проблем. І аж ніяк до їх вирішення. Там Ви придушуєте свої бажання і потреби, блокуєте емоції. Тобто ЗУПИНЯЄТЕ життя всередині себе(!)

Звідси народжується інший страх - страх, що хтось прочитає і поведе себе, як давно в минулому Ваш брат. Спогади тієї ситуації тригерять і підсилюють актуальні страхи і побоювання.

З цього приводу звертатись до банків і нотаріусів, як на Вашу думку, доречно чи абсолютно навпаки?

Можливо, зі страхами варто розбиратись в терапії?
Знімати їх обмежуючий вплив і потім жити з почуттям свободи і безпеки.
Жити своє життя, нічого і нікого не боячись?!

Доброго дня Ксеніє!
Насправді, найчастіше починають вести щоденник тоді, коли не отримують розуміння в колі родини, коли немає можливості поділитися чи висловити свої почуття... Які у Вас були стосунки з батьками в дитинстві?
Але ж ділитися почуттями - це базова потреба кожної людини. Бо почуття нам і далися задля того, щоб ми змогли комунікувати з оточуючим світом. Отже, коли у нас немає душевної близькості ж рідними, ми можемо почати писати щоденник, який допомагає нам висловити свої почуття, нехай і у формі написання... Тому це не може бути погано, а швидше, навпаки - така собі самодопомога.
Інша справа, що "одного разу від мене це прочитав брат коли я ще мала була і глузував, читав в голос, мене це назлило чого він моє бере, читає..". От саме така нетактовна поведінка, на мою думку, і стала причиною стражу, який Ви так глибоко переживаєте. Бо у той момент, Ви отримали глибоку психо-емоційну травму від брата, який вирішив просто погратися, посміявшись над Вашими почуттями.
Ви пишете
найбільше нехочу щоб це хтось читав" і це цілком зрозуміло, бо на рівні підсвідомості залишився страх, що поглузують над самим сокровенним, Вашим внутрішнім світом. Адже лише ми самі маємо право обирати кому що і як говорити. Це питання порушення особистісних кордонів.
На мою думку, варто пропрацювати не лише страх, але і внутрішнє відчуття безпорадності та беззазихності, щоб мати можливість на повноцінне життя.